Джеймс Хедлі Чейз - Покладіть її серед лілій

class="book">Бленд нечутно снував кімнатою зі шматиною в руках. Усипане ластовинням обличчя було зосередженим. Він ретельно витирав пилюку: не оминав жодного куточка.

Хоппер сидів на ліжку і читав книгу. На його лиці застиг роздратовано-похмурий вираз. На Бленда не звертав жодної уваги — навіть коли той витирав пилюку на столику поруч з його ліжком.

Нарешті Бленд підійшов до мене і почав витирати мій столик. Наші очі зустрілись, і його посмішка-оскал зробилася ширшою.

— Привіт, бебі! — сказав він. — Як почуваєшся?

— Чудово, — відповів я, сідаючи в ліжку трохи вище. Права рука і плече все ще боліли, а на зап’ясті красувалися відбитки його товстих пальців.

— Це добре. Через кілька хвилин я тебе поголю, а потім ти зможеш прийняти ванну.

А це означає, що з мене знімуть наручники, подумав я.

Здається, Бленд одразу ж прочитав мої думки.

— Дивися мені, бебі — жодних витівок, — сказав він. — І викинь собі з голови, що зможеш утекти. Звідси не втікають. Зі мною тут ще кілька дужих хлопців. Двері на сходах зачинені, на вікнах усюди решітки. Можеш запитати в Хоппера — він тобі розкаже. Коли Хоппі щойно потрапив сюди, він також шукав собі пригод: спробував утекти, але це йому не вдалося.

Я поглянув на Бленда вдавано байдуже й нічого не відповів.

— І ще запитай у Хоппі, що роблять із неслухняними дітками. Він тобі повідає, — і Бленд, вишкірившись, зирнув на Хоппера.

— Ти ж йому це розкажеш, Хоппі?

Той відірвав погляд від книги і похмуро глянув на нього.

— Не розмовляй зі мною, плебею! Мені осоружний сам твій вигляд.

Бленд здавлено хихикнув.

— Нічого страшного, бебі! Я не ображаюся — вже звик.

Хоппер непристойно вилаявся.

— Спокійніше, малий! — кинув йому Бленд, продовжуючи всміхатися. — Дивися, не перегни палицю!

І пішов до дверей.

— Поголитеся, приймете ванну — і снідати; побачу, чи зможу вділити вам якесь додаткове яйце.

Хоппер барвисто повідомив йому, що він може зробити з тим яйцем.

Посміюючись, Бленд вийшов.

— Навіть і не намагайтеся втекти, Сібрайте, — сказав Хоппер. — Воно того не варте. Вони натягнуть на вас гамівну сорочку і триматимуть у ванні з холодною водою впродовж кількох днів. І він не бреше про двері. Не маючи ключа, звідси не вийдеш.

Я вирішив вичекати.

Невдовзі Бленд повернувся з двома електробритвами. Увімкнув їх у розетки і подав нам із Хоппером.

— Швиденько голіться, дітки, — додав він. — У мене сьогодні повно справ.

— Ти вічно бурчиш, — роздратовано зауважив Хоппер. — Краще би вийшов. Мене нудить від твоєї червоної пики.

— Це взаємно, бебі! — життєрадісно відповів Бленд. — Поквапся ж та поголись як слід! Доктор Зальцер не любить, коли його пацієнти мають неохайний вигляд.

Тож сьогодні я нарешті зустрінусь із Зальцером! Не те, щоб я чекав від цієї зустрічі чогось особливого — але, можливо, мені вдасться залякати його. Якщо мене сюди помістив Шеррілл, то, може, мені пощастить переконати Зальцера, які це небезпечні ігри — викрадати будь-кого. В успіх свого задуму я не дуже вірив, але спробувати було варто.

Коли я закінчував голитись, увійшов Бленд з білим купальним халатом у руках.

— Жодних дурниць, бебі, — сказав він пошепки і підійшов до мого ліжка, аби відстібнути наручник. — Розслабся!

Я лежав спокійно, поки він знімав з мене наручник. Хоппер спостерігав за мною зі зосередженим інтересом. Бленд відступив на кілька кроків од ліжка і також придивлявся до мене.

— Уставай же, бебі!

Я виплутав ноги з простирадла, спустив їх на підлогу й підвівся. Щойно став на ноги, зрозумів, як безглуздо розпочинати будь-що. Ноги підгинались і були наче ватяні. Я не зміг би втекти навіть від розлюченого бика.

Зробив кілька невпевнених кроків і раптом осів на підлогу. Спершу не мав наміру цього робити, але потім мені спало на думку, що непогано було б показати Бленду, що я набагато слабший, аніж є насправді.

Ставши навкарачки, врешті зіп’явся на ноги. Бленд ані порухався. Він дивився на мене з підозрою, щомиті очікуючи якоїсь пастки.

— Допоможи мені, чого витріщився! — гаркнув я. — Або ж вклади назад у ліжко!

— Послухай, бебі, — я тебе попередив, — м’яко сказав він. — Якщо ти щось утнеш — це буде останнє, що зробиш упродовж багатьох днів.

— Не дзявкай! Тобі-то що до того? Чи наклав у штани?

Здається, таку мову він розумів краще, бо таки подав мені руку.

— Не таким, як ти, мене лякати!

Він допоміг мені натягти халат, відімкнув двері, й ми разом вийшли у довгий коридор. Я зробив ще кілька кроків і зупинився, неначе не впевнений у своїх силах. Ця передишка дала мені змогу роззирнутися довкола. В одному кінці коридору виднілися масивні двері; інший кінець вінчало високе заґратоване вікно.

— О’кей, бебі, — сказав, вишкірившись, Бленд. — Тепер, коли ти маєш більш-менш пристойний вигляд, рухаймося. Уже все я тобі пояснив, і ти все побачив на власні очі.

Еге ж, я все побачив на власні очі.

Я в’яло брів коридором поруч із Блендом, гарячково розмірковуючи.

Мені конче потрібно заволодіти ключами від дверей та від наручника. Або це — або ж чекати, поки їм