Дмитро Білий - Шлях Срібного Яструба

квадриги прудкі розривають

надвоє Метта (не хтів ти додержати слова, альбанцю).

Тіло твоє пошматоване Тулл поволік по дібровах,

І придорожні терни у кривавій росі червоніли.

Далі Порсенна наказував місту прийняти вигнанця

І за Тарквінія римлян страшною облогою мучив;

Діти Енееві в бій виступають за волю змагатись.

Став роздратований цар, на устах йому люта погроза;

Видко, почув, що наважився Кокліт мости зруйнувати,

Що утекла від сторожі і в Тіброві скочила води

Клелія — діва… Ще далі стояв у фортеці на чатах

Манлій і храм боронив і високий увесь

Капітолій; Ромулів їжився двір острішком нової соломи.

На позолоченім ґанку сріблистий гусак неспокійно

Вгору зривавсь, кричачи, що галли уже біля храму.

Галли повзли по кущах, добиралися вже до фортеці.

Маючи добру заслону — у темряві чорної ночі.

Кучері в них золоті, із золота й одяг і броня.

В’ються плащі повишивані; щирого злота намисто

В кожного сяє на шиї молочній. Розмахує кожен

Парою списів легких і щитом захищається довгим.

Тут витанцьовують Салії, голі луперки за ними;

Фламіни тут у вовняних шапках, там Марсові видно

Скинуті з неба щити; там чисті жінки в колісницях

Святощі містом провозять. Ще далі митець незрівнянний

Вирізьбив Тартар підземний, Плутонові брами високі

І лиходіям призначені кари: тебе, Катіліно,

На височеннім уступі і фурій страшних проти тебе.

Праведні душі окремо, між них і Катон правосудний.

Понад підземними тінями йшов злотокований образ

Моря бурхливого; сива гойдалась і пінилась хвиля,

А навкруги викидалися срібні із моря дельфіни

І розбивали хвостами гребені хвиль. В осередку

Судна пишалися мідні. Велика то битва Актійська:

Море укрите усе кораблями. Кипить узбережжя

І відбивається золотом в хвилях прозорих Левкати.

Видно там, як цезар Август провадить у бій італійців…

Високо став на кормі він, а з ним і народ, і сенат весь,

І щонайбільші боги, і пенати. На скронях подвійне

Сяйво у нього горить, і зоря понад тім’ям аж рідна.

Далі Агріппа, з наказу богів, при сприятливім вітрі

Ставить у стрій кораблі; на чолі гордовитім у нього

Славна ознака звитяги, ростральний вінець променіє.

Там з іноземною міццю, при зброї і шатах відмінних,—

Від узбережжів червоних, від східних земель повернувшись

З краю Зорі переможцем, — Антоній веде за собою

Бактрів, єгиптян і… гріх щонайбільший — єгипетську жінку.

Лавою всі наступають і піняться води затоки,

Веслами збиті, розірвані тьмами носів корабельних.

Глава 11. Воїн Гарм Чорний Пес

За декілька днів до Великого Кола на Кургані Анахарсія, в бойовому таборі, куди сходилися готські та аланські воїни, готуючись до майбутньої битви зі скіфами, відбулася подія, яка безпосередньо позначилася на подальшій долі і наших героїв, і всієї історії про Шлях Срібного Яструба.

А все почалося з того, що готський конунг Ерманаріх і аланський цар Сай вирішували — хто з їх воїнів вийде на бій проти скіфського воїна.

Треба зазначити, що герць найкращих звитяжців перед битвою був справою звичайною і не менш важливою, ніж сама битва, а часто міг вирішити наслідок всієї битви. Вважалося, що самі боги допомагають переможцю й тому війську, яке виставило кращого воїна. Тому справа вдалого вибору була надзвичайно важливою.

Для того щоб обрати найкращого, конунг Ерманаріх і цар Сай оголосили, що в цей день, до місця, яке готи називали Пагорбом Тора, а алани — Пагорбом Золотої Стріли, мають прийти найбільш досвідчені та найкращі воїни, щоб у герцях визначити — хто ж з них є гідним для вирішальної битви. Військо готів та аланів ділилося на підрозділи по десятку, сотні і тисячі воїнів. Від кожної тисячі мав прибути найкращий воїн. Кожен готський чи аланський рід міг виставити свого звитяжця.

Це була велика честь — вийти на герць перед битвою, тому й бажаючих було чимало. Старі ветерани прагнули вкотре довести свою спритність, сподіваючись, що готські співці — скальди — назавжди прославлять ім’я переможця у своїх піснях, а молодь рвалася до бою, щоб відразу здобути собі честь і славу.

Перед початком герців старий скальд заспівав уривок із «Старшої Едди» — сказання про могутніх готських богів, про їх суперечки між собою та двобої. У цій пісні розповідалося про великого бога-воїна Тора та його зброю — чарівний молот.

Скальд співав:

У люті страшній скаженів громовик,

Бо, прокинувшись, молота він не знайшов.

Почав бородою трясти і волоссям

Син Ерди і бити круг себе руками,

І це його слово найперше було:

«Слухай, о Локі, тобі тільки звірюсь…

О, сталась страшна і нечувана річ:

У сильного бога хтось молота вкрав».

Пішли до оселі прекрасної Фреї,

І там його слово найперше було:

«Позич мені, Фреє, сорочку крилату,

Щоб молота міг я здобути назад».

Фрея:

«Хоч срібною, хоч золотою вона,

Та сорочка, була б, то досталась би вам».

Злетів тоді Локі, крила шумлять,

Оселі богів за собою лишає,

І ось перед ним уже велетнів край.

Турсів володар сидів на горбі,

Сплутував коні мотуззям злотистим, Розчісував гриви кобилам своїм.

Трюм:

«Як же ж там асам живеться і альбам?

Що привело тебе в Йотунггейм наш?»

Локі:

«Погано живеться і асам, і альбам,

Бо Торова зброя прихована в тебе».

Трюм:

«Торову зброю я добре сховав —

Вісім миль під землею. Ніхто не дістане

її звідтіля, хіба що він Фрею

Як наречену мені приведе».

Злетів тоді Локі, крила шумлять,

Велетнів гори він покидає,

І ось перед ним вже країна богів.

Насамперед Тора він бачить надворі,

І той йому кидає слово найперше:

«Як же вдалася мандрівка? Як справа?

Ти з височин кажи всі новини,

Бо сядеш — дещо забудеш сказати,

А ляжеш — подумавши, дещо прибрешеш».

Локі:

«Вдалася мандрівка, і справа вдалася:

Твій молот у Трюма, володаря Турсів.

Тому він дістанеться, хто лише Фрею,

Як наречену, йому приведе».

Обоє пішли до ясної богині,

І там його слово найперше було:

«Вдягнися, о Фреє, у шлюбнії шати,

З нами у Иотунггейм вирушиш ти!»

Розлютилась Фрея, від гніву її

Аж тверджа богів затряслася, і тріснув

Брезінгів обруч, що з золота був.

Фрея:

«Чи ж ярість нечиста мене розпалила,

Щоб я віддалася за велетня з Йотунггейма?»

Тут всі боги і богині зібрались,

Щоб між собою раду чинити.

Владарі довго сяк-так міркували,

Як повернути Торові зброю.

І Геймдаль почав, із богів найясніший —

Йому, як і ванам, було все відоме: