Дмитро Білий - Шлях Срібного Яструба

чорними отворами для очей. — На ній Знак Руки Темряви, вона має належати Гістасу!

Томірида повільно, із жалем опустила свій спис.

— Так, я пам’ятаю про договір з Гістасом! — закричала Променея і звернулася до Орії: — Тебе чекає інша, ганебна кара.

Орія не встигла озирнутися, як у повітря зметнулося декілька арканів, розкручених чорними вершниками.

Дівчина встигла ухилитися від одного аркану, але декілька зашморгів миттєво затягнулись на її шиї, плечах і ліктях. Орія захрипіла, марно намагаючись виплутатись з жорстких мотузок. В голові у неї все запаморочилось, і вона, закривши очі, почала завалюватись зі свого коня.

Чорні вершники швидко прикрутили арканами непритомну Орію до коня і, погнавши його за собою, зникли в степу.

Глава 10. Про щит Ахіллеса і щит Енея

Атей вийшов на Могилу Анахарсія й прихилив Щит Таргітая до кам’яного воїна. Хлопець сів, схрестивши ноги, і почав уважно розглядати зображення на Щиті. Непомітно минув час. Раптом Атей почув за спиною знайомий голос:

— Мені здалося, Атею, що я далеко не все розповів тобі. Споглядаючи за Щитом Таргітая, я згадав про те, що було два щита, які навіки залишилися у безсмертних поемах, можливо, найвеличніших поемах, будь-коли створених людьми. І ці щити належали наймогутнішим воїнам.

— Скіфським воїнам? — запитав Атей, який не міг уявити, що можуть бути якісь більш могутні воїни.

Марк на мить замислився:

— Знаєш, вони, може, і мали певне відношення до скіфів — один з них був Ахіллесом, а другий Енеєм, засновником Риму. Ось послухай, як бог Гефест, покровитель всіх майстрів-зброярів, готував щит для Ахіллеса. Не гаючи часу, Гефест подався до кузні. Розпалив два десятки горен, що по-різному кожне горіло, в полум’я кинув оливо й мідь, а тоді ще додав золота й срібла. В праву руку взяв молот, у ліву — кліщі й заходився робити величезний щит. Рівний, потрійний, з п’ятьма металевими смугами, той щит Гефест прикрасив гарно й мудро:

Землю на нім зобразив він майстерно, і небо, і море,

Сонця невтомного коло, і місяць срібляний уповні,

І незліченні сузір’я, що неба склепіння вінчають,

Посеред них і Плеяди, й Гіади, і міць Оріона,

І навіть Ведмедицю — інші ще Возом її називають.

Крутиться Віз той на місці й лише вигляда Оріона,

Тільки один до купань в Океані-ріці непричетний.

Далі Гефест зобразив на щиті двоє великих міст; у першому панує свято, бенкет, бучні весілля. Ось при палахкотливому світлі смолоскипів ведуть кілька пар молодих, лунають весільні пісні, а юнаки та дівчата кружляють у невпинному танку, і ніжно виспівує флейта… А далі, на міському майдані, зібралася на раду громада. Старійшини сидять у священному колі, і кожен підводиться по черзі та, спершись на посох, виголошує свою мудру думку.

Друге ж місто обложили два пишно озброєні війська. І засперечалися: чи брати навалою місто, чи укласти мир і з половини одержати здобич. А за містом, біля гірського потоку, обложені влаштували засаду. На чолі їх стоять грізні боги — Арей та Афіна Паллада, обоє із щирого золота, ще й обладунки на них ясніють золоті, тож їхні постаті видно далеко. І ось край гірського потоку спалахує бій. Виблискує зброя, свистять стріли, здіймається страшенний галас. Смерть полює на живих, а поранених цупко тримає, і шати її вже червоні від людської крові.

Далі виднілася на щиті велика нива, що її зорали круторогі воли; вона — хоч золота — чорніла, як справжня родюча земля, і зробити це диво було до снаги тільки богові, як і той виноградник, що вбирав очі своїми великими гарними гронами. Молодь збирала їх у плетені кошики, а тоді відносила ті кошики, пританцьовуючи під звуки веселої музики.

Ще й танок показав майстер-бог: вродливі дівчата у квітучих вінках та стрункі юнаки, взявшись за руки, легко кружляють, розходяться, ідуть одне на одного і знову невпинно кружляють. Посередині ж кола гарно співає та виграє на кіфарі схожий на бога співець.

А край щита вирує могутній потік Океану…

Скінчив Гефест дивний свій витвір та не кинув роботи: ще викував він для Ахіллеса міцний панцир, що палав здалеку, наче яскравий вогонь, викував пишний шолом із золотим гребенем, ще й наголінники з гнучкого олива вилив. Тоді кульгавий бог усе це зібрав та й відніс срібноногій богині Фетиді. Щиро зраділа богиня і пташиною злетіла з Олімпу, несучи синові божественний дарунок…

Атей з великим зацікавленням прослухав розповідь про Ахіллеса і його щит.

— А який щит був у Енея? — запитав він.

Здавалося, що ці історії про давніх героїв та їх зброю мали безпосереднє відношення і до Щита Таргітая.

— О, його щит дуже докладно описав Публій Вергілій Марон. На щастя, я добре пам’ятаю цей уривок. Він завжди був одним з моїх найбільш улюблених поетичних творів. Ось, послухай…

Марк виструнчився і почав декламувати:

Тут осяйна серед хмар піднебесних з’явилась Венера,

Дар несучи, і, в долині затишній побачивши сина,

Що понад берегом річки, самотній, шукав прохолоди,

Стала на очі йому і промову до нього звернула:

«От обітниця моя, подарунок тобі від Вулкана,

Утвір мистецький його. Не бійся тепер ні лаврентів,

Ані хороброго Турна на чесний двобій викликати».

Так проказала і сина свого обняла Цітерея

І променясту йому біля дуба зоставила зброю.

Він же, дарунком Вулкана вшанований гойно і радий,

Намилуватись не може і броню обводить воєнну

Жадібним оком, дивується, в руки бере, приміряє

То гребенястий шолом, який полум'ям б’є золотистим,

То смертоносний той меч, а то панцир із міді твердої,

Червонуватий, кривавий, мов хмара грізна, олов’яна,

Що, почервонена сонцем, виблискує сяйвом відбитим,

То наголінники візьме, з електра та золота литі.

То розглядає списа, то щита незрівнянну роботу.

Там-бо на тому щиті, прозираючи роки майбутні,

Вирізьбив владар огню італійців майбутні пригоди,

Римського роду тріумфи, Асканіїв рід знаменитий

І незчисленні усі, послідовно проваджені війни.

Вирізьбив він і Вовчицю у Марсовій тихій печері

І коло неї близнят-сисунців, двох хлоп’ят нетямущих,

Як вони граються сміло, до матері як припадають,

Як і вона, повернувши до них свою шию могутню,

Пестить по черзі обох і тіло вилизує ніжно.

Там — підіймається Рим, там — сабінських жінок викрадають —

Хиже насильство під час циркової забави; ще далі

Вирізьбив бог бойовище нове, що схопилося раптом

Поміж куретами, Тацієм давнім та римським народом.

Далі обидва царі, військове покінчивши змагання,

Перед жертовником, збройні, з вином у руках поставали

І, заколовши свиню, мирову виробляють угоду.

Тут же, зовсім поблизу,