Андрій Анатолійович Кокотюха - Різник із Городоцької

ледь почату сигару об денце попільнички. Найда весь час кидав в його бік цікаві погляди, всякий раз опускаючи очі до паперів, щойно пан адвокат той погляд перестрівав. Підвівшись і вдягнувшись, не забувши щільніше намотати шарфика, Клим коротко, рубано дав помічникові останні вказівки, попрощався, залишив контору.

Він вийшов у морозяні сутінки. Звірився з кишеньковим годинником — уже трохи по третій, день збіг непомітно, а Пані ніби знала: призначила у телеграмі час на четверту. Подумалося раптом — чому не на п’яту, зовсім по-англійськи, саме час для чаювання. Цю думку змінила інша, практичніша й набагато важливіша: вчора повія могла сказати йому не все.

Не так.

Знає більше, ніж сказала. Зробила це навмисне. Інакше не пояснити, чому Пані ним зацікавилась. А сьогоднішня телеграма дає всі підстави вважати: нова знайома ох яка не проста. Занадто вправно все розрахувала й спланувала, включно із запрошенням.

Револьвер завбачливо лежав у правій кишені пальта.

Торкнувся пальцями сталі. Заспокоїло трохи.

Часу гадати не лишалося. Тут гадай не гадай — жодна версія, жодне з припущень не підійде, поки він таки не зустрінеться з Пані, не вислухає її, не дізнається, чого їй від нього треба. Навмисне гнав геть рої зайвих думок. Краще почути на власні вуха, вже недовго лишилося.

Знайшовши візника, Кошовий за звичкою, що вкорінилася останнім часом, назвав не потрібний дім на потрібній вулиці, а будинок за кілька кварталів, усе одно, який. Поки їхав, сутінки перетекли в ранню зимову темряву. І, трусячись бруківкою, Клим дійшов єдино правильного висновку стосовно намірів Пані.

Вона щось знає.

Або — зрозуміла, що саме знає, і може продати йому.

Лишилося почути пропозицію. Це підкаже, звідки Пані взагалі дізналася про нього, його інтереси та наміри.

Приїхали, прошу пана.

Перед тим як зайти, Кошовий покрутив головою.

Нічого й нікого не міг до пуття роздивитися в темряві. При ліхтарному світлі Городоцькою рухалися перехожі, здебільшого, як він зрозумів, шукачі коротких вечірніх пригод. Чоловіків та жінок не зупинив у пошуках одне одного навіть мороз, котрий саме підсилився. Навпаки, виринаючи з густих чорних сутінок, пані нагадували панам — дуже зимно, є можливість трошки зігрітися. Хтось давав згоду, хтось думав, хтось — прискорював крок, швидше лишаючи позаду спокуси, не вступаючи обома ногами в гріх.

Климові на короткий час здалося — за ним стежать. Навіть завагався. Та, потупцявши на морозі, пересвідчився: тут до нього нікому нема жодного діла. Люди перейняті собою, їм не до таких самих закоцюблих на морозі перехожих. Відкинувши останні сумніви, Кошовий подався за знайомою вже адресою.

Минувши браму й ставши перед потрібними дверима, він, не знімаючи рукавичок, постукав. Зсередини не чулося жодних рухів. Постукавши знову, цього разу доклав більше сили. Навіть злегка вдарив не кісточками пальців — самим кулаком.

Рипнуло.

Не замкнено.

Нічого доброго це не віщувало. Та здебільшого обережного, особливо — після останніх подій, Кошового щось незриме копало ззаду, змушуючи не йти далі звідси, а ступати ближче, не зупинятися на половині шляху. Штовхнувши двері всіма виставленими вперед і розчепіреними п’ятьма пальцями, він прочинив їх наполовину. Тепер міг бачити м’яке світло, що линуло з кімнати, й трохи заспокоївся. Отже, помешкання не порожнє, На нього чекають. Хіба пожилиця вирішила далі гратися із ним у знайомій вже манері.

Вона любить ефекти.

Ось хоч би сьогоднішня телеграма. Напевне знає: адресат сушитиме голову, звідки взята його адреса. Згадавши минулу зустріч, Клим переконався — повія вар’ювала й того разу. Просто він того не помітив, точніше — не взяв до уваги. Натомість нова знайома прагнула вдавати з себе непросту.

Гаразд, правила гри взяті до уваги.

— Пані? — гукнув Кошовий, ступивши до передпокою, але не кваплячись заходити далі, навіть одну ногу лишив назовні, за порогом.— Пані, ви тут? — повторив. — Я прийшов, — помовчавши, додав для чогось: — На чай кликали. То як?

Відповіддю була тиша.

Але світилося.

Замість зачинити за собою двері, Клим, навпаки, прочинив їх ширше, ще трохи — розчахнув би зовсім. Тепер, щоб не сталося, він має шлях до відступу, перекрити який швидко не вийде. До того ж можна гукнути на допомогу, якщо все піде критично. Двері ведуть у двір, та з вулиці почують. Кошовий не вважав себе боягузом, та зачинитися зсередини — не мудре рішення.

Разом із протягом, який гойднув світло, всередину почав поволі проникати мороз. Стовбичити біля дверей довше не мало сенсу, і Клим зробив кілька обережних кроків уперед, у напрямку кімнати, повторюючи при цьому;

— Пані, з вами все добре? Пані?

Переступивши поріг кімнати, в якій був добу назад, Кошовий побачив; нема нічого доброго.

Зовсім.

Горіли й поволі плавились свічки. Світили не яскраво, проте досить, аби Клим розгледів на підлозі посеред кімнати жінку, чиє справжнє ім’я так і лишиться для нього загадкою. Вона не назветься, вона взагалі нічого не скаже.

Мертві не говорять.

Пані лежала, розкинувши руки, немов крила. Ноги теж розвела в різні боки, поставила, трохи зігнувши в колінах, — не зовсім пристойна поза, надто інтимна, аби її бачили сторонні. Наблизившись ще на два кроки, Кошовий розгледів те, щодо чого мав сумнів до останнього, — жінка роздягнена.

Не гола.

До білизни, груди виклично відкриті у викоті спідньої сорочки, навіть навмисне висунуті. Очі вже звикли до тутешнього освітлення, й Клим побачив темний сосок правої груді, ніби навмисне викладений на загальний огляд. Волосся розпущене, розкидалося довкруж голови.

Кров.

Видовище заворожило, притягувало до себе. Пам’ятаючи про небезпеку, та зараз не бажаючи зважати на неї, Кошовий ступив ще ближче, носи черевиків торкнулися оголеної нижче коліна ноги Пані.

Нахилився.

Ближче, нижче.

Густа темна рідина витікала з перерізаної шиї.

Давно витікала.

Вже не пульсувало, зупинилося, запеклося в калюжі, яка обрамляла голову й мастила волосся.

— Ха-ха-ха-ха!

Від раптового й різкого звуку Кошовий здригнувся, ледь не втративши рівновагу, й таки міг її втратити, впавши на мертву повію. Здавалось, це вона регоче, сміється з нього, радіє, що заманила, обдурила, налякала. Та наступної миті моторошний сміх пролунав, прокотився кімнатою знову, лунко відбиваючись від стін, і Клим зрозумів: це позаду.

За спиною.

Той, хто так щиро реготав, тут, поруч, усередині. Був весь час, бачив, як Клим зайшов. Чекав на нього і зараз причаївся, аби напасти.

Але нападають тихо.

Зненацька.

— Ха-ха-ха-ха!

Поки сміялися вдруге, Кошовий встиг трошки опанувати себе, ступити крок убік, відходячи від убитої й пересуваючись ближче до кутка, ніби порятунок був там. Розвернувся в русі, здивувавши