П'єр Паоло Пазоліні - Нафта

— Єдина весела, життєствердна розповідь (воскресіння як символ неможливості знищення хоробрості [народу, бідняків])

Однісінькою краплиною смутку є те, що єдиним, хто не воскрес, а навіки згинув [невинна жертва] — це Сардар (?), якого неможливо згадати без сліз на очах.

*

N. В.

в одній з останніх розповідей насамкінець написати металінгвістичну примітку «Марення — витончене, скрупульозність тощо». — Твір як жарт —

Для другого розділу

* Кохання сумирного Карло до молодих комуністів з народу — завдяки якому він перероджується на жінку, повністю підпорядковується їм — у Привладного Карло, що бере участь (несвідомо, проте, ненормально, з точки зору психоаналітики) у теракті проти комуністів, обертається на ненависть.

* Після різанини він відчуває докори сумління за всю італійську буржуазію через їхню кровожерливу ненависть до комуністів (жахіття про кров). Ці докори стали передумовою такого самого антифашистського вчинку (який відтворить сумління демократа — звісно, удаване).

Жовтень 1974-го

Нотатка 41

ВІЩИЙ СОН

«Минуло десять років, Карло лежить у своєму ліжку, і йому сниться сон».

* Карло бачить уві сні кров: але червоний колір крові — це червоний колір (символ комунізму).

Це сон-попередження, для якого решта II розділу є не що інше, як «flashback»[131].

Цей сон: а) жах перед кров’ю; б) байдужість до крові. Цей жах — це жах усієї італійської буржуазії, яка, одначе, щодо цього має нещасну свідомість[132].

Байдужість — це байдужість реальної італійської буржуазії, невразливої ні перед чим, по-обивательському, через первісний прагматизм.

Через цей сон про кров і каяття, яке герой відчув потому, відбувається антифашистський злам і низка жорстоких винищень, описаних у третьому розділі.

30 жовтня 1974-го

Нотатка 42

УТОЧНЕННЯ

…Цей розлогий твір, на відміну від того, чим він видається, не є твором про роздвоєння. Роздвоєння — то не що інше, як умовний привід (і шана великій буржуазній прозі, започаткованій Сервантесом). Навпаки, це твір про одержимість ідентичністю й разом з тим про її роздрібнення.

Роздвоєння — це порядок. А одержимість ідентичністю та її роздрібнення — це безлад. Причиною роздвоєння є не що інше, як правило оповіді, що забезпечує цьому творові межі та можливість його прочитання; котрий, через іншу, більш справжню за одержимість ідентичністю та її роздрібнення причину, був би за природою своєю нескінченним і неможливим для прочитання.

Але протилежне теж правда: перша причина (роздвоєння), упорядковуючи роман, створила також символічно-алегоричну ідею, яка є підґрунтям цього твору й яка практично таким чином перетворює його на твір, важкий для читання. Та саме через другу причину (одержимість ідентичністю та її роздрібнення) виникають ця поривчастість у житті та конкретність, хай навіть безумна й помилкова (інакше й бути не могло, якщо тільки не підпадати під ххх умовності), завдяки яким стає можливою до прочитання педантична, нелюдська, вертикальна …………………………………., ознака безсилля (яка потребує допомоги літератури) й свідчення того, що роман добігає кінця.

Тому, поки нашому Карло, котрого я часом заради ясності вимушений називати першим Карло чи н. 1, снилися «криваві сни», Карло, ˂…˃ якого іноді називатимемо другим Карло чи н. 2.

Нотатка 43

БЛИСКАВИЦІ НАД «ЛІВИМ КОМУНІЗМОМ»

«Найкращий спосіб розповісти про цю частину книги — БЕЗ жодних пояснень перелічити цитати. Та, гадаю, цей метод надто революційний. І дійсно, мені довелось на власному тривалому й виснажливому досвіді переконатися, що за часів, коли наш світ наразі перебуває у такому недосконалому стані, автор МУСИТЬ вести читача за собою». (1)[133]

У першому варіанті цього тексту після багатьох нотаток було записано «З Містерії» чи «З Проекту». Уривків, що належали до «Містерії», себто цілком дописаних сторінок (тоді той первісний текст був ще дуже фрагментарним), було надзвичайно мало; тому дійсно переважна більшість записів були справжніми нотатками, себто такими, що належали до «Проекту». Хай там як, а увесь твір сприймався як живе співіснування «Містерії», якою вона мала бути, та її «Проекту». Тим більше, що «Містерія та Проект» справді були й тимчасовим підзаголовком роману. Потім я скорився перед вимогами, яким мусив поступитися Паунд. Знаєте, кожен письменник є диктатором. Тільки він сором’язливий диктатор. Він завжди готовий покаятись, позадкувати, навіть дозволити позбавити себе життя. Цей диктатор завжди напоготові впасти ниць перед останнім зі своїх уявних підданих. Цей диктатор повсякчас вимолює уваги у своєї долі. Тому, щойно я усвідомив, що «Містерія» заважка для того, щоб завершити її, а «Проект» настільки ж важко залишити незавершеним, я поспішив зовсім відмовитися від задуму зробити так, щоб «Містерія» та «Проект» співіснували разом. Я, як наставник, поєднав їх, знищуючи їх.

Перші сторінки цього розділу, безсумнівно, є частиною «Проекту», власне, вони є лише ознайомлювальними чи, сказати б, вступними. Це можна пояснити так. У цьому творі точка зору завжди знаходиться на самому вершечку. Все, що є в цьому романі, завжди вихоплюється у момент своєї найгострішої актуальності, видаючись ніби застиглим чи закам’янілим. Усе це є лише низкою обрисів та штрихів на піку своєї виразності, але одночасно з тим, вони вибудувані у рядок, ніби у Теологічних Працях чи Алегоріях. Втім, цей погляд з самої верхівки не означає, що не слід звертати увагу іноді (а насправді дуже часто) на те, наскільки глибока прірва, а крім того, ще й на те, як усі ці речі, виникаючи там унизу, на дні провалля, поволі здіймаються вгору, аж поки не вийдуть і не викристалізуються на самісінькому вершечку; зрештою, на те, щоб вловити їх у їхньому русі, у розвитку, у їхній історії. Але між верхівкою та проваллям є ще й третя точка зору: «середина схилу». Отак, по-середньовічному вертикальна побудова твору не нехтує навіть «серединою схилу», що є типовою для сьогодення. Якщо уявити, що графік твору складається з низки «підйомів» між верхівкою та проваллям, то у ньому також перебуває, і у цьому існує певна послідовність, пряма лінія, яка і є саме тією серединою схилу. Саме до цієї «форми середини схилу» зводиться й ототожнюється ймовірний початок, який мав стати частиною «Проекту».

↑

Далі розповідь про переворот 68-го та його історичне значення (пор. також Лівий Комунізм).

Головна тема — «Комунізм лівого спрямування» знову викликала у буржуазії острах Комунізму.

«Я юнацтва не допускаю. Все це прокламації» (слова губернатора Лембке з «Бісів»).

* Пор. с. 499 «Бісів».