Зигмунд Фрейд - Вступ до психоаналізу

Проте це не єдина архаїчна риса сновидь. Усі ви, звичайно, знаєте з досвіду про таке дивовижне явище, як дитяча амнезія. Під ним я розумію те, що перші роки життя — до п’ятого, шостого, а то й восьмого року — не полишають таких слідів у пам’яті, як пізніші переживання. Є, правда, окремі індивіди, що можуть похвалитися неперервною низкою спогадів від раннього дитинства донині, але незмірно більше протилежних випадків, коли наявна прогалина в пам’яті. Гадаю, людина ще не досить чудується цьому фактові. Дворічна дитина вже добре розмовляє, а невдовзі виявляє здатність орієнтуватись у складних психічних ситуаціях, говорить речі, які їй повторюють згодом через багато років, але які вона сама вже забула. Причому пам’ять у ранньому дитинстві найкраща, бо не така переобтяжена, як у пізніші роки. Крім того, немає ніяких підстав вважати функцію пам’яті за надто високу чи складну форму психічної діяльності; навпаки, добру пам’ять можна виявити в людей, чий інтелектуальний рівень дуже низький.

Проте я мушу звернути вашу увагу на другу особливість, яка спирається на першу: з того забуття, що огортає перші дитячі роки, виринають окремі добре збережені спогади, переважно у формі пластичних образів, які самі по собі не пояснюють такого збереження. З матеріалом вражень, яких ми зазнаємо протягом дальшого життя, наша пам’ять поводиться вибірково. Щось важливе вона залишає, неістотне відкидає. Але зі збереженими дитячими спогадами все по-іншому. Вони не конче відповідають важливим подіям дитячих літ, навіть таким, що мали видаватися б важливими самій дитині. Часто вони такі незначні й самі по собі нікчемні, що ми лише здивовано запитуємо себе, чому саме ці подробиці уникли забуття. З допомогою аналізу я сам спробував розгадати загадку дитячої амнезії та уривків спогадів, які пробивають її запону, і дійшов висновку, що навіть у дітей лишається в спогадах тільки важливе. Проте завдяки вже знайомому вам процесові згущення, а надто завдяки зсувові це важливе репрезентоване в спогадах як щось інше і вже видається неважливим. Тому ці дитячі спогади я назвав прихованими спогадами; спираючись на ґрунтовний аналіз, з них можна виснувати все забуте.

При психоаналітичному лікуванні досить часто виникає потреба заповнити прогалину в інфантильних спогадах, і, якщо лікування взагалі певною мірою успішне, тобто дуже часто, ми спромагаємося знову виявити зміст тих перших дитячих літ, давно закритих пеленою забуття. Ті враження насправді ніколи й не забувалися, вони лише стали неприступні, латентні, перейшли в царину неусвідомленого. Але іноді вони спонтанно виринають із неусвідомленого, і трапляється це у зв’язку з сновиддями. Очевидно, процес сновиддя знає, як відшукати шлях до тих латентних, інфантильних переживань. Чимало чудових ілюстрацій цього твердження можна знайти в психоаналітичній літературі, і мені теж під силу зробити такий внесок. Одного разу за певних обставин мені приснилась особа, яка вочевидь чимсь прислужилася мені і яку я виразно бачив перед собою. Це був невисокий, гладкий, одноокий чоловік із головою, яка вгрузала в плечі. З контексту я зрозумів, що то лікар. На щастя, моя мати ще жила і я міг запитати в неї, яким на вигляд був лікар у тій місцевості, де я народився і звідки я виїхав у трирічному віці; тож дізнався, що він був одноокий, гладкий, невисокий, із головою, яка вгрузала в плечі, почув я й про вже забутий випадок, коли він лікував мене. Таке використання забутого матеріалу перших дитячих літ становить, отже, ще одну архаїчну рису сновидь.

Ця інформація стосується й ще однієї загадки, яку ми досі вважали за нерозв’язну. Пригадуєте, з яким подивом ми сприйняли відкриття, що збудниками сновидь є відверто лихі і надміру сексуальні бажання, через що й виникає потреба в цензурі та перекрученні сновидь? Якщо таке сновиддя розтлумачити сновидцеві, той за найсприятливіших обставин — тобто, коли не заперечує самого тлумачення, — усе ж матиме цілковите право запитати, звідки в нього беруться такі бажання, бо вони чужі йому, він відчуває зовсім протилежне. Нам не треба вагатися з відповіддю, звідки вони походять. Ці лихі бажання походять із минулого, часто з дуже недалекої минувшини. Можна довести, що колись сновидець знав і усвідомлював їх, дарма що сьогодні вже не знає. Жінка, чий сон означає, що свою єдину нині сімнадцятирічну доньку вона хоче бачити мертвою, з нашою допомогою виявляє, що колись і справді плекала таке бажання.[27]. Дитина народилась у нещасливому шлюбі, який скоро розпався. Ще носячи дитину в утробі, жінка одного разу після лютої сварки з чоловіком у нападі шаленства стала бити себе кулаками по животу, щоб занапастити дитину. Як і чимало матерів, які тепер ніжно, а то й занадто ніжно люблять своїх дітей, вона неохоче зачала і при цьому бажала, щоб життя в її лоні не розвивалося; ба більше, це бажання вряди-годи оберталось у різні, на щастя нешкідливі, вчинки. Отже, таке загадкове згодом бажання смерті любій істоті походить з перших зародків почувань до неї.

Батько, чиє сновиддя після тлумачення показало, що він прагнув смерті своєї улюбленої найстаршої дитини, так само був змушений пригадати, що і йому це бажання колись було не чуже. Коли та дитина ще була немовлям, чоловік, невдоволений дружиною, часто думав, що, якби та мала істота, яка нічого не означає для нього, померла, тоді б він знову був вільний і міг би краще скористатися своєю свободою. Таке саме джерело виявляється й у великої кількості подібних до бажань смерті виплесків ненависті: це спогади про щось, що вже належить минувшині, про те, що колись було усвідомленим і відіграло свою роль у психічному житті. З цього ви, певне, виснуєте, що таких бажань і таких сновидь не повинно виникати, якщо не відбувалось ніяких змін у ставленні до людини, якщо це ставлення з самого початку було таким, як і тепер. Я ладен визнати ваші висновки, але мушу натомість нагадати, що ви розглядали не безпосередньо саме сновиддя, а його сенс після інтерпретації. Може статися, що явне сновиддя про смерть коханої істоти лише скористалося цим як жахливою маскою, а насправді означає щось зовсім інше або ж кохана істота — лиш оманливий замінник якоїсь іншої особи.

Ця ситуація, проте, викличе у вас ще одне, набагато поважніше запитання. Ви скажете: «Якщо бажання смерті колись і справді було і його підтверджують спогади, це аж ніяк не пояснення: адже таке бажання давно вже подолане, сьогодні воно може бути лише не пов’язаним з емоціями спогадом у неусвідомленому, але не потужним чинником: немає жодних підстав припускати його існування. Чому взагалі бажання пригадується в сновидді?» Ви маєте цілковите право ставити таке запитання: спроба відповісти на нього заведе нас дуже далеко і змусить визначити нашу позицію щодо одного з найважливіших аспектів теорії сновидь. Проте я змушений лишатись у рамках нашого викладу і утримаюсь від тієї спроби. Тож виявіть поки що терпіння. Вдовольнімося очевидною реальністю: адже можна довести, що збудником сновидь є те подолане бажання, і провадьмо наше дослідження далі, дізнаймося, чи не можна якісь інші лихі бажання таким самим чином вивести з минувшини.

Дотримуймось і далі бажань чиєїсь смерті, які ми, безперечно, здебільшого виснуємо з безмежного егоїзму сновидця. Можна довести, що такі бажання часто є збудниками сновидь. Тільки-но хто в житті перейде нам дорогу, — і як часто таке трапляється при всій складності наших життєвих відносин! — одразу ж виникає сновиддя: вбити його, хай то буде батько, мати,