Волтер Айзексон - Стів Джобс

та натхнення зробили дизайн саме таким, яким він зараз є, — зауважив згодом Ояма. — Якщо чесно, ми не знали, що означає поняття «дружелюбний комп’ютер» доти, поки Стів його нам не пояснив.

Із таким самим жаром Джобс боровся, щоби вигляд того, що з’являлося на екрані, відповідав його уявленням. Одного дня Білл Еткінсон увірвався до «Фортеці Texaco», весь такий піднесений. Він щойно винайшов алгоритм, завдяки якому можна було швидко малювати кола та овали на екрані. Зазвичай для того, щоби намалювати коло, потрібно було підраховувати корені квадратні — а мікропроцесор моделі 68000 не підтримував такої функції. Але Еткінсон знайшов обхідний шлях, який базувався на тому факті, що сума всіх послідовних непарних чисел дає послідовність квадратів чисел (наприклад, 1+3=4,1+3+5=9 і т. д.). Герцфельд пригадує, що коли Еткінсон влаштував демонстрацію свого відкриття, то всі були вражені — всі, крім Джобса.

— Що ж, кола та овали — це добре, — сказав він, — але як бути з малюванням прямокутників із заокругленими кутами?

— Не думаю, що нам це насправді потрібно, — сказав Еткінсон, пояснивши, що зробити це практично нереально.

«Я хотів, щоби графічні шаблони залишалися простими, а також щоби ми обмежили їх відповідно до тих базових функцій, які насправді мали виконуватися», — пригадував він.

— Прямокутники із заокругленими кутами трапляються нам на кожному кроці! — вигукнув Джобс, скочивши на ноги й починаючи гарячкувати. — Ви лишень погляньте на цю кімнату!

Він показав на дошку, на якій малювали, на стільницю та на інші предмети, які мали прямокутну форму із заокругленими кутами.

— Визирніть надвір, там ще більше — майже всюди, хоч куди б ви кинули оком!

Він витягнув Еткінсона на прогулянку, вказуючи на вікна машин, великі рекламні щити та дорожні знаки.

— Пройшовши три квартали, ми знайшли сімнадцять прикладів, — сказав Джобс. — Я почав вишуковувати їх усюди, аж поки він не переконався у моїй правоті.

— Коли ми нарешті дійшли до знаку «Не паркуватися», я сказав: «Гаразд, ти правий, здаюся. Нам потрібно, щоби серед базових функцій була можливість малювати прямокутники із заокругленими кутами!».

Герцфельд розповідає про ту ситуацію:

— Наступного дня по обіді Білл повернувся до «Фортеці Texaco», посміхаючись від вуха до вуха. Тепер його програма малювала прямокутники із прекрасними заокругленими кутами неймовірно швидко.

Зрештою дійшло до того, що діалогові вікна на комп’ютерах Lisa та Macintosh — а також майже на кожному наступному комп’ютері — були саме такої форми: прямокутні із заокругленими кутами.

Вивчаючи каліграфію в Ріді, Джобс полюбив гарнітури шрифтів, з усіма варіаціями тих їхніх sarifi sans serif, пропорційною розбивкою і міжрядковим інтервалом.

— Коли ми розробляли перший комп’ютер Macintosh, мені пригадалося все, чого я навчився в університеті на тому курсі, — розповідав пізніше Джобс.

Оскільки Macintosh був растровим, на ньому можна було розробляти безкінечну кількість шрифтів, від елегантних до дивакуватих, і виводити їх піксель за пікселем на екран.

Щоби розробити всі ці шрифти, Герцфельд найняв свою шкільну товаришку з околиць Філадельфії, С’юзан Кейр. Вони назвали шрифти на честь зупинок на основній лінії філадельфійського міжміського потяга: Овербрук, Меріон, Ардмор і Роузмонт. Джобсу страшенно подобався процес. Якось під вечір він завітав до кабінету, у якому, власне, відбувалося створення шрифтів, і трохи побурчав щодо назв, які їм давали. Це були «маленькі містечка, про які ніхто ніколи не чув», скаржився він.

— Треба, щоби це були міста світового рівня!

Так шрифти були перейменовані на Чикаго, Нью-Йорк, Женеву, Лондон, Сан-Франциско, Торонто й Венецію.

Маркула та деякі інші працівники ніколи особливо не тішилися з того, що Джобс був так палко залюблений у типографію.

— Він прекрасно тямив у тому, тож постійно вимагав, щоби наші шрифти були якнайкращими, — пригадував Маркула. — Я постійно казав йому: «Шрифти?! Хіба в нас немає важливіших питань?».

Насправді ж чудовий асортимент шрифтів Macintosh, що згодом поєднався із лазерним друком і прекрасними графічними можливостями, зіграв важливу роль у виникненні комп’ютерної верстки й став серйозною перевагою в одному з основних напрямків діяльності Apple. Джобсове захоплення дало можливість звичайним користувачам — від авторів студентських газет і до матусь, які редагували інформаційні бюлетені Асоціації батьків і вчителів, — відчути дивовижну радість від можливості використовувати різноманітні шрифти, радість, колись доступну лише друкарям, сивим редакторам та іншим трударям із заплямованими чорнилом пальцями.

Кейр також розробила піктограми, як то сміттєвий кошик для видалених файлів, — і це допомогло визначити графічні інтерфейси. Вони з Джобсом чудово могли порозумітися в цьому, оскільки обоє поділяли внутрішнє чуття до простоти й бажання зробити Macintosh фантастичним продуктом.

— Джобс зазвичай приходив наприкінці кожного дня, — розповідала вона. — Завжди цікавився, що нового. У нього були незмінні хороший смак і відчуття щодо візуальних деталей.

Інколи він забігав вранці в неділю — тож Кейр намагалася працювати тоді. Час від часу вона стикалася з проблемою. Наприклад, він відкинув одну з її розробок — піктограму-кролика, який з’являвся при пришвидшеному поклацуванні мишкою, — сказавши, що пухнаста істота додає інтерфейсу «надмірної сірості».

Джобс приділяв стільки ж уваги рядкам заголовка у вікнах і документах. Він змушував Еткінсона та Кейр переробляти їх знову й знову, оскільки всі попередні версії завдавали йому сердечних мук. Стіву не подобалися ті, що були в Lisa, оскільки вони були надто чорними й різкими. Він хотів, щоби рядки заголовка в Macintosh були більш м’якими й мали тонкі світлі смужки.

— Ми перепробували близько двадцяти різних рядків заголовка, допоки не зробили такого, що йому догодив, — пригадував Еткінсон.

У якийсь момент Кейр з Еткінсоном почали скаржитися, що Джобс змушує їх проводити надто багато часу над внесенням дрібних покращень, хоча в них ще не виконана купа важливішої роботи. І тут Стіва понесло:

— Ви уявляєте собі, що вам доведеться дивитися на це щодня? — верещав він. — Це не просто якась дрібна деталь, це щось таке, що ми мусимо зробити правильно.

Кріс Еспіноза знайшов один спосіб задовольнити Джобсові вимоги щодо дизайну й утихомирити його схильність до надмірного контролю. Він був одним із молодих хлопчаків, які допомагали Возняку, коли той ще працював у гаражі. Джобс переконав Еспінозу покинути навчання в Берклі, наполягаючи, що можливість учитися в нього буде завжди, а ось шанс попрацювати над проектом Macintosh випадає лише раз у житті. Хлопець вирішив, що розробить калькулятор для комп’ютера. «Ми всі зібралися навколо Кріса, коли він показав свій калькулятор Стіву й затримав подих, очікуючи його реакції», — розповідав Герцфельд.

— Ну що ж, це початок, — сказав Джобс. — Але якщо відверто, то він огидний. Колір тла надто темний, деякі лінії неправильної товщини, а кнопки дуже великі.

Еспіноза продовжував день