Волтер Айзексон - Стів Джобс

за днем відточувати свій проект відповідно до зауважень Джобса, але з кожною ітерацію сипалися нові порції критики. Тож одного дня, коли Стівен зайшов до Кріса, той подарував керівнику своє натхненне розв’язання проблеми, яке носило назву «Стіве Джобсе, винайди свій власний калькулятор». Програма дозволяла користувачу підігнати вигляд калькулятора під себе, змінивши товщину ліній, розмір кнопок, відтінки, тло й інші атрибути. Замість того щоби просто посміятися з вигадки Кріса, Джобс засів за програму й почав бавитися, підбираючи зовнішній вигляд калькулятора, який би відповідав його смакам. Десь за десять хвилин він підтасував усе так, що результат приніс йому втіху. Тож — як цього й слід було очікувати — саме такий калькулятор з’явився в комп’ютері Macintosh і залишався стандартом протягом п’ятнадцяти років.

Попри те що всю свою увагу Джобс зосереджував на проекті Macintosh, він також хотів створити постійну дизайнерську мову для всіх продуктів компанії Apple. Він улаштував конкурс із метою відшукати дизайнера світового рівня, який став би для Apple тим, ким був для Braun Дітер Рамс. Проект мав кодову назву «Білосніжка» — і не тому, що Стів надавав перевагу саме цьому кольору, але тому, що продукти, які мали розроблятися, носили кодові назви — імена семи гномів. Переможцем став Гартмут Еслінґер — німецький дизайнер, який був відповідальним за зовнішній вигляд телевізорів Sony Trinitron. Джобс полетів до Чорного Лісу — округу в Баварії, — щоби зустрітися з паном Гартмутом. Він був вражений не лише пристрастю Еслінґера, але також тим, як натхненно той вів свого «Мерседеса», перевищуючи швидкість у сто шістдесят кілометрів за годину.

Навіть попри те, що Гартмут був німцем, він стверджував, що в «ДНК Apple має бути питомо американський ген», який створить «міжнародно-каліфорнійський» зовнішній вигляд, натхненний «Голівудом і музикою, дрібкою бунтарства та природною сексуальною привабливістю». Його основним принципом було: «Форма відповідає емоції», — так він обігравав відому максиму, що стверджувала, начебто форма відповідає функції. Еслінґер створив сорок моделей продуктів, щоби показати свою ідею, і коли Джобс побачив їх, він вигукнув:

— Так, це воно!

Білосніжний вигляд, який швидко перейшов до Aplle ІІс, мав у собі такі типові риси: білі системні блоки, щільні заокруглені вигини, тонкі лінії жолобків, які використовувалися водночас для вентиляції та оздоби. Джобс запропонував Еслінґеру контракт із тією умовою, що той переїде до Каліфорнії. Вони вдарили по руках — і, за словами Гартмута, що не вирізнялися особливою скромністю, «цей потиск рук започаткував одне з найбільш вирішальних співробітництв в історії промислового дизайну[3]». Фірма Еслінґера відкрилася в Пало-Альто всередині 1983 року на основі щорічного контракту з Apple на суму 1,2 мільйона доларів — і з того часу кожен продукт, який випускався в Apple, носив на собі гордий підпис: «Розроблено в Каліфорнії».

Від свого батька Джобс перейняв думку, що ознака справжньої майстерності полягає в тому, щоби навіть приховані деталі робити красивими. Одне з найбільш екстремальних — і ефектних — утілень цієї філософії проявилося, коли Стів ретельно перевіряв друковану плату, де мали бути мікросхеми й інші компоненти. Ця плата розміщалася глибоко всередині Macintosh. Жоден покупець ніколи б її не побачив, але Джобс почав критикувати її з естетичної точки зору.

— Ця частинка справді симпатична, — сказав він. — Але подивіться на мікросхеми пам’яті. Вони потворні. Лінії проходять надто близько одна до одної.

Один із нових інженерів перебив його й запитав, чому це має якесь значення.

— Єдине, що важить, — наскільки добре це працює. Ніхто не побачить друкованої плати.

Джобс зреагував у своєму стилі.

— Я хочу, щоби вона була настільки прекрасною, наскільки те можливо, навіть якщо вона розташована всередині коробки. Великий різьбяр не буде використовувати брудне дерево для задньої стінки шафи, навіть попри те, що цього ніхто не побачить.

У своєму інтерв’ю — через декілька років після того, як Macintosh вийшов на ринок, — Джобс знову нагадав про цей урок, який дав йому батько:

— Якщо ви різьбяр і працюєте над створенням чарівного комоду, то не використовуватимете шматок фанери на задню спинку, навіть попри те, що вона впиратиметься в стіну й ніхто її ніколи не бачитиме. Ви знатимете, що вона там є, тож використаєте прекрасний шматок дерева для тієї задньої стінки. Для того щоби добре спати вночі, потрібно, щоби якість і естетичний підхід були в усьому.

Від Майка Маркули Стів дізнався про важливість упаковки та презентації. Люди судять про книжку за її обкладинкою, тож для коробки, у якій продавався Macintosh, Джобс вибрав повноколірний дизайн і постійно намагався його покращити.

— Він змушував хлопців переробляти його по п’ятдесят разів, — пригадував Ален Росман — член колективу проекту Macintosh, який одружився із Джоаною Гофман. — Цю упаковку мали викинути на смітник одразу, тільки-но покупці її відкриють, однак її зовнішній вигляд мав для нього надзвичайно важливе значення.

На думку Росмана, це показувало відсутність балансу; гроші витрачалися на дорогу упаковку в той час, коли вони намагалися зекономити на мікросхемах пам’яті. Але для Джобса було важливо, щоби кожна деталь робила Macintosh дивовижним.

Коли вони, зрештою, визначилися з дизайном, Джобс зібрав команду проекту Macintosh для наступної церемонії.

— Справжні митці підписують свої витвори, — сказав він.

Тож Стів узяв листок креслярського паперу й маркер і попросив кожного написати своє ім’я. Підписи були вигравірувані всередині кожного Macintosh. Ніхто ніколи не побачить їх, але члени того колективу знали, що їхні підписи були всередині, точно так само, як вони знали, що друкована плата була виконана настільки елегантно, наскільки це можливо. Джобс кожного викликав по імені. Першим вийшов Барел Сміт. Джобс дочекався, поки остання людина із сорока п’яти підпишеться, тоді знайшов місце якраз посередині й написав своє ім’я маленькими літерами дуже красивим почерком. Затим, піднявши келих шампанського, з вдячністю виголосив тост усім працівникам.

— Такими митями він показував нам, що те, що ми робимо, називається мистецтвом, — сказав Еткінсон.

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

СТВОРЕННЯ КОМП’ЮТЕРА MACINTOSH

Подорож — це нагорода

Змагання

Коли IBM випустила персональний комп’ютер в серпні 1981 року, Джобс і його команда були змушені купити його та розібрати, їхнім висновком стало: машина відстійна. Кріс Еспіноза назвав цю спробу «половинчастою та банальною», і це скидалося на правду. Машина мала старомодні командні лінії і не підтримувала графічні дисплеї з побітовим відображенням. Apple перетворився на самовпевнену організацію. Там не усвідомлювали, що керівництво серйозних технологічних компаній почуватиметься комфортніше, купуючи у визнаної компанії, як IBM, а не в тієї, яка носить назву фрукта. Білл Ґейтс був присутнім на зборах у Apple, коли IBM проголосила