Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського

Я не маю сили далі слухати твої нісенітниці! Якщо ти передбачаєш її можливо передчасну смерть, що ти скажеш, коли вона помре?

Франческо

Що зможу я сказати, крім того, що лихом цим я розчавлений? Розрадою мені стане спогад про часи, що сплинули. І нехай вітри віднесуть геть наші слова, а бурі розвіють провіщення!

Августин

Ох, сліпець, ти ще не розумієш, яке безумство підкоряти душу земним спокусам, що запалюють її вогнем бажань, але нездатні її вгамувати не бувають вірними їй до кінця і, обіцяючи приголубити, замість того терзають її безперервно.

Франческо

Якщо маєш дієвіший засіб, вдайся до нього; а такими намовляннями ти ніколи не залякаєш мене, оскільки я не приліпив свою душу до смертної принади, як ти вважаєш. Зрештою, тобі відомо, я покохав не так її тіло, як душу, зачарований її чистотою, що перевершує людські уявлення, а натомість дає уявлення про небесне життя. Тому, якщо вона помре раніше за мене (навіть припущення таке мені крає серце), що я робитиму? Ось що: я втішатимуся у своїх нещастях за прикладом Лелія, наймудрішого з римлян; я твердитиму собі: «Я кохав її чесноти, які не вмерли».[94] І повторюватиму собі також решту – все, що він сказав по смерті тієї, яку кохав так віддано.

Августин

Ти замкнувся у замку облуди, з якого тебе не так просто вибити. І оскільки, як бачу з твого стану, ти ладний вислухати різке слово радше про себе самого, ніж про неї, то вихваляй свою голубоньку, як тобі заманеться – я ні слова не скажу на заперечення: нехай вона буде цариця, свята чи хоча б навіть

…богиня, сестра Аполлона?

Може, із німф ти одна?…[95]

Проте жодні її чесноти не виправдовують твоїх помилок.

Франческо

Цікаво, яку ще нову спірку ти надумав почати?

Августин

Поза сумнівом, найшляхетніший предмет можна низько любити.

Франческо

Щодо цього, я вже відповідав. Той, хто зміг уздріти лице кохання, що мною володіє, був би вражений подібністю його рис з рисами тієї, яка завжди буде гідна більшого, ніж найвищі мої хвали. Я закликаю в свідки ту, в чиїй присутності ми говоримо, що ніколи в моєму коханні не було нічого ганебного, нічого непристойного, взагалі нічого вартого осуду, крім хіба що надмірності. Якби йому ще міру – це було б ідеальне кохання.

Августин

Можу відповісти тобі словами Туллія: «Ти хочеш міри для вадливості».[96]

Франческо

Не вадливості, а кохання.

Августин

Але він, кажучи це, він мав на думці кохання. Пам’ятаєш, де?

Франческо

Де? Я читав це у «Тускуланських бесідах». Але він говорив про звичайне людське кохання, а у мене інше, особливе.

Августин

Насправді, інші, либонь, теж судять про свої пристрасті, з яких, як відомо, саме кохання схильні вважати кожне своїм особливим. Тож недарма полюбляють вірші простонародного поета:

Кожному своя суджена, мені – моя;