Сергій Оріанець - Чотири подвиги, Сергій Оріанець

— Та норм! — Софі підморгнула. — Ти ввалила, як завжди.

Дайя мовчав, тримаючи склянку з темним стаутом. Його погляд був задумливим, а татуювання дракона на руці Айріс не давало йому спокою. Нарешті він підняв очі й тихо спитав:

— Чому ти це робиш? Ти молода, могла б жити, як усі дівчата твого віку! Чому цей… крик?! — Айріс глянула на нього; її усмішка зникла.

Вона відставила пиво й нахилилася ближче; її очі потемніли.

— Бо я знаю, що таке втрата! — сказала вона тихо. — Мені було сім, коли ми з батьками поїхали на відпочинок. Готель, де ми жили, підірвали терористи. Батьки загинули, я вижила дивом. Мене виховали бабуся з дідом. Спочатку я хотіла помсти — знайти тих гадів і розірвати їх. Але хто саме це зробив, я так і не дізналася; знала тільки назву організації, що взяла відповідальність. А потім зрозуміла: мстити всім — це безглуздо. Це тільки плодить новий круг насильства, смертей, ненависті — і так до безкінченності. Тож я вирішила розірвати цей круг. Через музику, через тексти. Я кричу про те, що болить, щоб люди прокинулися. Плюс волонтерю — допомагаю тим, кому потрібна підтримка. Це мій шлях.

Дайя слухав, не відводячи очей. Її слова вдарили в нього, розбудивши спогади про власне минуле — смерть батьків, роки битв, жагу помсти. Її голос пробивався крізь нього, ніби спис крізь стару броню, оголюючи те, що він ховав роками. Образи спалахнули перед очима: криваве поле, де він востаннє бачив батька, крики матері, заглушені вітром, і власні руки, що стискали меч, шукаючи сенсу в кожному ударі. Але сенсу не було — лише порожнеча, що росла з кожною новою могилою. А тепер ця дівчина, з її криком і драконом на шкірі, казала йому, що є інший шлях. Його голос став твердішим, коли він додав:

— А що ти хочеш змінити? Ваш світ… він дивний. Люди б’ються за невидимі гроші, які не варті паперу, на якому їх надруковано, при цьому не створюють нічого справжнього. Чому ти не б’єшся з тими, хто тримає все це в своїх руках?

Айріс уважно подивилася на нього, ніби оцінюючи його слова. Потім усміхнулася — гостро, майже хижо.

— Бо я не вірю, що все вирішується кулаками чи зброєю, — відповіла вона. — Ти бачив моїх фанатів? Вони не просто штовхаються в мошпіті, вони слухають. Моя музика — це не просто шум. "Fractured Reality" рве їхні ілюзії важкими рифами й пронизливим growlom, щоб вони побачили брехню за блиском екранів. "Shattered Chains" — це гімн, де барабани б’ють, як серце свободи, а гітари ріжуть повітря, ніби леза, що розтинають кайдани. "Crimson Skies" — повільна, але гнітюча, з мелодією, що душить, як дим екологічної катастрофи, і словами, що б’ють у груди. Я кричу їм, що економіка — це не золото, що сковує енергію творення в скринях багатіїв, не папірці, що тануть, як сніг під сонцем. Це кров у жилах суспільства, що має текти до кожного, а не застоюватися в руках паразитів. Я співаю про багатство, що росте з праці, з розуму, з культури — не з їхніх брудних спекуляцій. Держава мусить бути сильною, щоб це забезпечити, але не тиранічною, щоб не задушити нас. А ці спекулянти, шахраї, корумпована сволота — я їх висміюю в кожному рядку. Я не хочу війни, Дайя. Я хочу, щоб люди прокинулися й самі почали будувати щось краще, змінити фундамент для нової будови суспільства.

Дайя завмер; його пальці стиснули склянку. Її слова були для нього чужими, але водночас знайомими. У його часи багатство вимірювалось землею й мечем, а справедливість — силою. Але те, що казала Айріс, резонувало з його власним болем — болем від світу, де праця простих людей топталася заради жменьки золота в руках сильних. За барною стійкою фани загуділи голосніше — здоровенний чувак із татуюванням черепа на шиї підняв пляшку й знову вигукнув: "За Айріс, "let the veil of ignorance fall"! Щоб ця сволота в костюмах подавилася своєю брехнею!" Дівчина поруч додала: "Та вони вже тремтять, коли чують твій голос!" Їхня енергія була заразливою; ніби відлуння концерту досі вібрувало в їхніх кістках.

— У моєму світі, — почав він, його голос був низьким і розміреним, — ми билися за честь і землю. Я думав, що помста — це єдиний шлях, єдина відповідь на біль утрати. Але що вона дає? Лише марну втрату часу й життєвої сили. Кров не воскрешає мертвих, попіл не будує домівок. Ти права: битися без кінця — це коло, з якого немає виходу. Я зрозумів, що справжня сила — не в мечі, а в собі самому. Змінити себе через знання, через розуміння. А потім, маючи владу чи багатство — чи то від народження, чи здобуте працею, — використати це не для себе, а для інших. Створити світ, де ніхто не знатиме нужди, де хліб і дах над головою будуть у кожного, щоб люди могли витрачати свій час не на виживання, а на творчість, на духовність, на те, що робить нас людьми. Я хочу такого життя — не для помсти, а для розвитку.

Айріс кивнула; її очі спалахнули.

— Так, — сказала вона. — Бо якщо ми не зрозуміємо, що справжнє багатство — це не золото, а люди, які створюють і живуть, ми так і будемо бігати в цьому колі несвідомого безглуздя. Я не можу зупинити всіх терористів чи спекулянтів, які наживаються, продаючи їм зброю. Але я можу кричати, поки хтось не почує. І поки вони не почнуть діяти. Дракон — це не просто малюнок, — додала вона, помітивши його погляд. — Це символ сили, що може знищити, але я обрала його, щоб нагадувати: справжня міць — у творенні, у тому, щоб спрямувати вогонь на зміну, а не на попіл.

Дайя глянув на татуювання дракона на її руці. Воно більше не здавалося просто збігом — це був символ, що пов’язував його минуле з її боротьбою. Дракон на її шкірі здавався живим — його очі палахкотіли в тьмяному світлі, крила ніби шепотіли про силу, що не потребує кігтів. У його світі дракони були міфами, символами війни й руйнування, але тут, у її світі, цей дракон кликав до іншого — до вогню, що очищає, а не спалює. Він стиснув кулак і кивнув.

— Я теж утратив батьків. І все життя гнався за помстою, думаючи, що вона втамує мій біль. Але ти показала мені інший шлях — силу в тому, щоб змінитися самому й повести за собою інших. Ваш світ дивний, але в ньому є щось, чого я не знав. Я хочу повернутися до життя. Зробити світ кращим — без воєн, без цього кола крові.