Нія Козач - Господар Вовчої Гори, Нія Козач

Майже осушивши келих, я відчула легеньке запаморочення. Незважаючи на те, що я була одягнена в доволі відкриту сукню, мені стало спекотно. Я потребувала свіжого повітря. Намагаючись іти якомога рівніше, я пошкандибала до виходу. Ніколи не думала, що від одного келиха шампанського може стати настільки зле.

Запах парфумів, що на початку вечора видавався райським ароматом, тепер викликав нудоту. Мені терміново треба на свіже повітря. Намагаючись не впасти і не зганьбитися перед усіма цими багатими й впливовими особами, я вийшла у фоє. Тут було просторо й повітря здавалося трохи свіжішим. Та затримуватися я не стала. Швидко знайшла потрібні двері, і вже за кілька хвилин була на внутрішньому дворі готелю. Прихилилась до масивної колони, вдихала свіже повітря. Переді мною відкривався вид на охайний дворик з кількома невеличкими зручними альтанками. Декоративні дерева майоріли безліччю яскравих кольорів, а по всьому периметру висіли витончені ліхтарі, обплетені гілочками плюща. Починало сутеніти і, здається, збиралося на дощ, адже небо набуло похмурих сірих тонів. Пекуче літнє сонце, готуючись до сну, укуталось у пухку ковдру з темних димчастих хмар.    

Я заплющила очі. Стояла, дихаючи на повні груди. Прохолодний вітерець ніжно пестив мої щоки, грайливо заплутував коротке волосся, недбало руйнуючи бездоганно випрямлену укладку.

З готелю долинали приглушені голоси та віддалено чутні мелодії класичних творів. Як б не хотіла собі в цьому зізнаватися, та, схоже, я скучила за цим життям. За цією розкішшю, за вседозволеністю й безтурботністю, навіть за нудними вечорами, схожими на цей.

Раптом цю атмосферу меланхолійної задуми порушили звуки чиїхось кроків. Я рвучко обернула голову.