Андрій Касьянюк - Химерники. Влада народу, Андрій Касьянюк

Кивнув, а потім зітхнув. Бо важливість армії це правда… а ще через те зітхнув, що вчорашні слова Чіпки не давали спокою.

Старик не розумів незадоволених.

Він робить усе, щоб його країна знов не опинилася під гнітом ворога. І так, він розуміє, що велика армія потребує великих грошей, через що певний гніт спадає на народ. Але, як на думку полководця армії мерців, що так сильно ненавидить воронів, краще жити скрутно, аніж не жити взагалі.

Тоді-то незадоволених узагалі не буде.

«А щодо Чіпки… те, що прихильники гетьмана живуть багатіше – так було завжди. Навіть при Хмельницькому. І це все одно набагато краще, ніж було при лихийцях; та й краще, ніж було при гетьманах після батька-визволителя. Ось він, Хмельницький, був сильним лідером, та привів народ до щастя; і Єрмак також сильний лідер, та теж приведе країну до щастя. Можливо не найкращим шляхом, але ж… хто окрім нього? Хтось із присутніх? Ні, вони роблять усе тільки задля користі своєї, а не країни. Чи хтось інший? Лубко? Старий інтриган, що наче опозиціонер, але людина, що не краща за присутніх. Чи я? Та ні, я не хочу та не зможу бути гетьманом. Тож, Єрмак гідний лідер, і досить. Я не сумнівався у Хмельницькому, тож не треба сумніватися й у Вишневецькому».

Ці думи важко промайнули свідомістю старого козака, та заспокоїли його.

– То що, люди насправді можуть вийти? – спитав Ворон.

При тому, голосом наче заспокоєної людини промайнув сум.

– Так, – незадоволений до цього митрополит трішки здивувався тону обозного, та сам сказав іншим, спокійним тоном: – Я вже отримав повідомлення, що поштовхачі пожвавилися. І кажуть про пана Єрмака не найкраще, Вороне.

Вишневецький зморщився на ці слова.

– Тому треба підіймати варту, та всю на Бруківку. А також вводити полк. Не на саму Бруківку, а на площу неподалік, – сказав гетьман, подивившись спочатку на пані війта столиці, а потім на полковника краматорського полку. Ті кивнули.

Упевнено кивнувши гетьману, пані війт із легким хвилюванням подивилася в очі полковнику, що сидів навпроти неї. Той подивився на неї у відповідь: в очах один одного вони побачили тінь страху перед можливим майбутнім – тим, де саме їхній, як силовиків, вибір, буде впливати на долю країни; а також їхню, якщо їхні рішення виявляться помилковими.

– Кхм, – обережно кашлянув полковник. Після чого подивився в обличчя гетьмана, котре все також було похмурим, і обережно спитав: – Пане Єрмаку, ви же переможете Чіпку? Просто, він же химерник, а я не знаю його здібностей так добре, як ви.

У те, що Чіпка здобуде перемогу над найсильнішим вовкулакою, не вірив ніхто; але питання було занадто важливим, щоб його не задати.

Вишневецький подивився на полковника з примруженням.

– Я його переможу. Ти геть не віриш у свого гетьмана?

– Вірю, – полковник сказав спокійно. Але голову присхилив.

– Це добре, – покивав гетьман, відвівши погляд від вже не співрозмовника.

– Єрмаку, ти же не збираєшся вбивати свого сина? – запитала пані Замойська. Сорока трьох річна жінка.

Пані Замойська не мала чинів, але була металургійним магнатом. Тому її чином був статус олігархині; при чому, не тільки через гроші, але й через те, що саме вона колись привела до влади Вишневецького. Тому зараз, певно, і змогла задати доволі небезпечне, але важливе питання; важливе як для себе, так і для багатьох інших присутніх.

– А з чого ти так вирішила? – гетьман подивився на цю посіпаку. – Мій син, тож, що хочу, то і роблю. Особливо, на виправі.

– Твій син химерник, – сказала багатійка. – Єдиний відомий.

– Після сьогоднішнього дня він стане ще більш відомим, тебе це задовільнить? – хижо посміхнувшись, спитав Єрмак.

– Якщо він залишиться живим, Єрмаку, – непохитно сказала пані Замойська.

Хижість злетіла, поступившись місцем погрозливістю:

– Ти забуваєшся!

Від тону гетьмана багатійка побіліла. Вона стиснула свої масивні губи, та незадоволено мовчала – між диктатором та людиною, що була значним стовпом його режиму, повисла напружена тиша.

Її порушив інший значний стовп режиму:

– Химерники пішли від вкраїнки, – подав голос Ворон. Старик поворушився у кріслі, та прямо подивився у вічі гетьману, котрі той перевів на обозного. – Якщо вкраїнець вб’є останнього відомого химерника, то це катастрофа.

Ворон знаходився при народженні Чіпки, тож думка, що він буде і при похоронах, не тішила старика.

Замойська же, почувши підтримку, трішки розслабилася. І кивнула.

Тепер незадоволено замовчав Вишневецький. При цьому, зовнішнє він мовчав, а всередині лють розходилася його розумом; розходилася від вовкулаки, що скалився та скажено метався його свідомістю.

– Я подумаю, – проричав гетьман.

Крізь напівзмінену гортань.

Усіх пройняло, викинувши тим самим думки виказувати свою волю гетьману надалі. Навіть Ворона – він усередині здригнувся, подивившись на напівпес’ю голову. А особливо сильно пройняло багатійку, бо гетьман, під час своєї «поступки», дивився саме на неї.