П'єр Адо - Що таке антична філософія?

принципів, які дають їй змогу розмірковувати[496]. Життя згідно з Розумом у Плотина, як і у Аристотеля, має ієрархічні рівні. Воно починається на рівні розумної душі, освітленої Інтелектом, та полягає в діяльності філософських розмірковувань і практиці доброчесності, здійснюваної під керівництвом розуму. Однак, якщо філософська рефлексія веде до Інтелекту, то тут також є два рівні доступу до реальності: з одного боку, філософський дискурс, з іншого — внутрішній досвід. Таким чином, говорить Плотин, тут є дві форми пізнання себе: з одного боку, самопізнання як розумної душі, що залежить від Інтелекту, але залишається у плані розуму, а з іншого — як перетворення себе самого на Інтелект. Плотин описує це наступним чином:

Відтак, пізнавати самого себе означає не пізнавати себе як людину, а як того, хто став повністю іншим, підносячи себе самого догори, щоб взяти з собою лише краще з душі[497].

«Я» відкриває тим самим, що в душі найвищим є Інтелект та Розум, і що вона несвідомим чином постійно живе життям Інтелекту. Точніше, як говорив Аристотель[498] і як повторював Порфирій, метою життя є «життя згідно з Розумом», «життя згідно з Інтелектом». А отже, потрібно усвідомити цю несвідому діяльність, привернути увагу до цієї трансцендентності, що відкривається нашому «я»:

Тут відбувається так, наче людина очікує якийсь голос, якого вона жадає почути; вона уникатиме усіх інших звуків, вона напружуватиме слух в очікуванні звуку, якому надає перевагу, щоб знати, чи наближається він; таким самим чином нам потрібно залишити осторонь шуми, які приходять з чуттєвого світу, щонайменше для того, аби зберегти здатність усвідомлення чистої душі, готової почути звуки, що лунають згори[499].

Відтак, ми доходимо до першого рівня містичного досвіду, оскільки маємо тут подолання діяльності, властивої розумній душі, «перетворення на іншого», «відрив» догори. Ототожнившись із розумною душею, «я» ототожнюється тепер з Інтелектом, стає Інтелектом. Однак, що означає «ставати Інтелектом»? Плотин мислить Інтелект відповідно до моделі Аристотелевої Думки, тобто як досконало адекватне та прозоре знання себе. Водночас, він вважає, що Інтелект містить у собі самому всі Форми, всі Ідеї, а це означає, що кожна Форма є Інтелектом, а отже, оскільки інтелект є цілісністю Форм, що мислить себе саму, кожна Форма у свій спосіб, як Ідея людини чи як Ідея коня, є цілісністю Форм: в Інтелекті все є внутрішнім усьому. «Ставати Інтелектом» означає мислити з погляду цілісності, означає мислити себе не як індивіда, а як мислення цілісності; не деталізуючи цю цілісність, а навпаки, переживаючи її зосередження, внутрішність, глибоку злагоду[500]. «Потрібно бачити Розум як наше власне Я», говорить Плотин[501]. «Ставати Інтелектом» означає, зрештою, досягнути стану «я», в якому воно досягає тієї внутрішності та зосередженості на собі самому, тієї самопрозорості, які характеризують Інтелект і символізовані ідеєю світла, що бачить себе завдяки собі самому[502]. «Ставати Інтелектом» означає, таким чином, досягати стану досконалої прозорості зв’язку з самим собою, відкидаючи індивідуальний аспект «я», пов’язаний з душею й тілом, і залишивши існувати лише чисту внутрішність думки у собі самій:

Ми самі стаємо Інтелектом тоді, коли, відкинувши від себе інші речі, дивимось на Інтелект за допомогою Інтелекту, дивимось самі на себе[503].

Стати визначеним індивідом означає відокремитися від Цілого, додаючи собі тієї відмінності, яка, за Плотином[504], є запереченням. Відокремившись від усіх індивідуальних відмінностей, а отже, від власної індивідуальності, стають Цілим. Стати Інтелектом означає бачити себе самого та всі речі цілісним поглядом божественного Розуму.

Втім, дійшовши цього пункту, «я» не досягає кінця свого піднесення. Згідно з Плотиновим образом, Інтелект, в який ми занурені, є наче хвилею[505], яка здіймаючись підносить нас до нового бачення.

Тут філософський дискурс також здатен продемонструвати, що поза Єдиною цілісністю, яку уособлює Інтелект і яка є лише похідною єдністю, потрібно доконечно визнати абсолютну і першу єдність[506]. Але філософський дискурс доходить, таким чином, до межі, оскільки він не може виразити те, чим є абсолютна Єдність, оскільки говорити означає приписувати суб’єктам за допомогою дієслів додатки чи атрибути; однак, Єдине не може мати додатків чи атрибутів, будучи абсолютно єдиним. Відтак, про нього можна сказати лише те, чим воно не є. І якщо нам здається, що ми приписуємо йому позитивні предикати, кажучи, наприклад: «Єдине є причиною всього», ми кажемо не те, чим воно є саме по собі, а те, чим ми є відносно нього, тобто насправді стверджуємо, що ми є його наслідками. Інакше кажучи, вважаючи, що ми говоримо про нього, ми говоримо лише про себе самих[507]. Відносне, яким ми є, завжди відносне самому собі і не може досягнути абсолюту.

Єдиним доступом, який ми маємо до цієї трансцендентної реальності, є недискурсивний, об’єднавчий досвід. Досвід Інтелекту відповідає тому станові «я», в якому воно досягає внутрішності та досконалої прозорості самому собі. Досвід Єдиного відповідає новому станові Я, в якому воно, можна сказати і так, втрачає та віднаходить себе. Воно втрачає себе, оскільки отримує враження, що не є більше ні собою[508], ні в самому собі, і що ним оволоділо щось інше. Однак, цей стан знищення особистої ідентичності водночас сприймається[509] як «розквіт свого Я», як «інтенсифікація свого Я». «Відкидаючи всі речі»[510], на цьому рівні відтепер знаходять не Цілісність, а Присутність, яка є основою всіх речей і себе, що передує будь-якій детермінації та індивідуації.

Насправді, цей досвід невисловлюваний і, описуючи його, Плотин нічого не може сказати про Єдине, він описує лише суб’єктивний стан того, хто його переживає. Втім, цей досвід є тим, що реально веде до Єдиного. Плотин дуже чітко розрізняє тут дискурсивне навчання та недискурсивний досвід. Теологія, яка може бути лише дискурсивною, дає нам вчення, обізнаність про Благо та Єдине, але до самого Єдиного нас веде доброчесність, очищення душі, зусилля з метою жити життям Розуму. Навчання є ніби знаком, що направляє нас і вказує, в якому напрямі потрібно йти, але щоб досягнути Єдиного потрібно йти насправді — дорогою, якою сам прямуєш до Самого[511].

Однак, філософський дискурс може знову знадобитись, щоб пояснити, як можливий цей досвід Єдиного. «Я» може досягнути Єдиного лише тому, що воно живе життям Розуму. Оскільки в Розумові, Інтелекті, є два рівні: з одного боку, рівень мислячого Інтелекту, який відповідає станові повністю конституйованого Інтелекту, що мислить сам себе як