Love - Коли світ говорить шепотом, Love

Розділ 44: Після оплесків

Увечері ми йшли додому повільно. Сніг тихо скрипів під ногами, а я міцно тримав маму за руку. Мій костюм сніжка лежав у пакеті, і шапочка з вати вже трохи зім’ята, але я не хотів її знімати. Вона ще зберігала тепло свята, запах мандаринок і мамин голос, що шепотів мені «ти впораєшся».

— А ти бачив, як ти стояв? Як справжній артист, — усміхалась мама, поки ми йшли. — Я ледь не розплакалась.

Я нічого не відповідав. Але в грудях було щось тепле і велике. Таке, що важко вмістити в слова. Наче частинка сцени досі жила в мені.

Вдома ми сіли на кухні. Мама заварила нам чай і розрізала пиріг. Я грів руки об чашку й розповідав про Тимка, який забув слова, і про виховательку, що сказала: «У вас такий світлий син».

— Світлий? — перепитала мама, і в її голосі щось здригнулося.

— Ну так вона сказала. Світлий.

Мама подивилась на мене довго-довго. Її очі блищали від втоми й щастя.

— Знаєш, ти такий і є. Мій світлий.

Того вечора ми дивились разом старі мультики, а я заснув у мами на колінах. І навіть крізь сон чув її дихання, її пальці, що гладили моє волосся. Як колись, коли я був зовсім маленьким. Просто тепер — я вже трохи виріс. Але її любов — залишилась тією ж. І навіть сильнішою.

---
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍