Кала Тор - Потраплянка з Харкова , Кала Тор

Я тихо прочинила двері, крадькома заглянула всередину й, переконавшись, що кімната порожня, увійшла. Повітря було прохолодним, світанковий серпанок ще не встиг розсіятися, а приглушене світло лампад створювало химерні тіні на стінах.

Підійшовши до вікна, я вдивлялася у краєвид, що потопав у м’якому сріблі ранкового світла. Очі ковзнули по дахах, по стежках у саду… Я, мабуть, надто заглибилася в свої думки, бо здригнулася, коли почула голос.

— Міледі, ви з господарем разом? — Кет світилася від радості, її голос бринів захопленням. — Я бачила, як він вийшов із вашої кімнати…

Я уважно глянула на неї, і в моїй голові промайнула думка: вона, мабуть, вважає його більш гідним, ніж Генрі, бо вдома ми з останнім не особливо ховали наші стосунки.

— Кет, все не так просто. — Я зітхнула, злегка торкаючись холодного скла. — Ми не разом, але… щось дивне відбувається. Фредерік раніше спав один, але тепер, після тієї зустрічі на галявині, не може без мене.

Очі Кет спалахнули лукавим блиском.

— О, так це ж хтось переплів ваші долі! — Вона підійшла ближче, наче це була якась захоплива гра. — Але не хвилюйтеся, я вам допоможу. Ідіть но сюди.

Її голос став тихим, але владним, а рухи — чіткими та впевненими. Я сіла, і вона, витягнувши з моєї голови тонку волосину, зав’язала легкий вузлик. Потім піднесла його до очей, вдивляючись крізь крихітний отвір, що утворився.

— Хочете знати, хто це зробив і коли? — Її очі блищали цікавістю.

Я похитала головою.

— Ой, яка ж ви нецікава, міледі! — Кет надула губи, але все ж затягнула вузлик сильніше, прошепотіла кілька незнайомих слів, і раптом нитка у її пальцях тьмяно засяяла, немовби згораючи в повітрі.

— Все, тепер він зможе спати сам.

Я кліпнула, намагаючись осмислити почуте.

— Чому ж я не сказала тобі раніше? — тихо пробурмотіла я, кусаючи губу.