Аля Алістер - У пошуках втраченої магії, Аля Алістер

 Граф усміхнувся, розстібаючи застібки плаща.

— Знала б ти, як багато дам мріють мати цей «кошмар».

— Не смішно, — посміхнулася Амелія, — таке вбрання може ощасливити тільки божевільних, схиблених на багатстві.

— Ти вважаєш, що як чоловік я можу зацікавити тільки божевільних?

 Граф уже відверто веселився і продовжував вивільняти дружину, розв'язуючи шнурівку верхньої сукні.

— Ви ж знаєте, я мала на увазі сукню, — засміялася Амелія, відчуваючи, що її тіло вже не стогне від тяжкості верхнього одягу. Вона відчувала неймовірне полегшення від того, що ніхто не збирається на неї накидатися, і що зловісна церемонія позаду. А після позбавлення від вбрання було відчуття такої легкості, що ще трохи й вона змогла б злетіти. У цей момент вона була щаслива вперше за багато місяців.

Шлюбна ніч пройшла досить нетрадиційно. Вони ще якийсь час жартували один над одним, а потім заснули на одному ліжку, змучені важким днем. Коли Амелія вранці прокинулася, Монфора вже не було в спальні. Вона солодко потягнулася і з подивом виявила, що її впевненість у холодності, розважливості й жорстокості графа серйозно похитнулася після цієї ночі.

Через три дні гості почали роз'їжджатися і життя поступово стало входити в колишню колію. Ось тільки тепер статус Амелії кардинально змінився. Крім вивчення магії, додалися господарські турботи. Їй, звісно, допомагала Марта, яка раніше керувала господарськими питаннями в замку, але тепер з усіх питань управителька зверталася до Амелії, як до господині. Добре, що за виконанням стежила сама Марта. І завдяки цьому, залишався час продовжувати вивчати книги зі схованки в бібліотеці. Чоловік розпорядився облаштувати для неї окремий кабінет. Як і у Вігуері, усім було заборонено заходити в цю кімнату, особливо коли графиня там перебувала. Монфор не вимагав виконання подружнього обов'язку. Він просто весь свій вільний час намагався проводити з дружиною. Вони багато говорили, разом займалися магією, багато сміялися, жартуючи один над одним. Коли граф на кілька днів поїхав у справах, Амелія раптом, несподівано для себе, відчула не полегшення від його від'їзду, а порожнечу... Вона зрозуміла, що сумує за ним. Дуже сумує. І коли їй повідомили, що граф в'їжджає у ворота замку, вона вибігла на подвір'я, і без сорому, щойно він спішився, кинулася в його обійми. Граф міцно її стиснув і відчув, що стіна між ними впала. Тієї ночі нарешті вони стали справжніми чоловіком і дружиною.

Рита намагалася вирішити для себе питання, повертатися у свій час зараз чи ще почекати й подивитися, як складеться її життя в тілі Амелії. Все начебто зефірно тепер і передумов до втрати Сили немає. Чаклун Макс у цьому житті не мав сил і можливостей відібрати цю Силу, та й сенсу в цьому не було. Причин для відмови від цієї приголомшливої Сили Рита теж не бачила. Але вирішила ще потусити в Середньовіччі. Дуже вже їй подобалися можливості й чарівна магія Амелії.

 З настанням зими Амелія почала нездужати. Особливо вранці. Вона вирішила поговорити з Луїзою. Лікарям вона зовсім не довіряла. Вони мали один спосіб лікування — кровопускання. Коли мати вислухала, що турбує доньку, то усмішка розпливлася на її обличчі.

— Матінко, що змусило тебе так зрадіти? — здивовано вигукнула вона. — Я, можливо, померти можу, а ти щаслива... Ти добре почуваєшся? — уже з побоюванням запитала донька.

— Люба моя, дуже схоже на те, що у вас скоро з'явиться малюк! — вигукнула та.

 Молода графиня буквально впала в крісло. Вона подумки почала перебирати всі симптоми і зрозуміла, що Луїза має рацію.

— Так швидко? Я думала, що мине рік або два...

— Іноді й однієї ночі достатньо, — хитро посміхнулася мати. — Коли порадуєш чоловіка?

 Амелія все ще перебувала в шоці від новини.

— Сьогодні й скажу. Він уже кілька днів наполягає на тому, щоб запросити лікаря.

 Сказати, що граф зрадів, не сказати нічого. Він підхопив дружину на руки й почав кружляти залом, потім злякався, що їй може стати зле і відніс на руках у крісло.

 Максиміліан і раніше балував дружину, але після цієї новини він ніби збожеволів. Розіслав гінців, щоб ті скуповували в торговців найдорожчі тканини, прикраси. Він готовий був виконувати будь-які забаганки дружини. Амелія дивилася на нього й не розуміла, куди подівся той холодний і жорсткий чоловік, якого вона знала. Це, звісно, було приємно, але якоїсь миті вона зрозуміла, що своєю надмірною турботою він почав буквально душити її. Він контролював, що вона їсть, що одягає, коли виходить на вулицю. Він готовий був оточити її цілою армією охорони, коли дружина ходила в місто. Це був їхній перший скандал.

— Максиміліане, я не хвора! Це нормальний стан для жінки. Припини поводитися, як деспот, — уже кричала Амелія після всіх спроб звернутися до розуму майбутнього батька.

— Це я деспот?! Я роблю все, що ти хочеш. А ти все незадоволена, — обурився він.

— Я хочу, щоб ти поводився як раніше. Розумно. Мені не потрібні гори одягу і прикрас. Мені не потрібна охорона на кожному кроці. Не треба питати нескінченно, як я почуваюся.

 Вона підійшла до нього і, взявши його за руки, подивилася в очі та з м'якою посмішкою промовила:

— Любий, зі мною все гаразд. Мені потрібен лише мій спокійний і врівноважений чоловік.