Стівен Кінг - Сплячі красуні

нею. «То чому ти не поворухнешся?» — запитав він себе, і в цю ж мить його айфон, міцно стиснутий в спотілій руці, стрибнув угору — швах! — і з тріском приземлився на хмизняк.

6

Навіть з педаллю, втопленою в долівку, маленький пікап контролю за тваринами не видавав більше п’ятдесяти миль. Не через обмежувач швидкості на двигуні: пікап був просто старим, і вже вдруге так гнав за цю добу. Френк кілька разів подавав заявки на нову машину до міської ради, і відповідь завжди була та сама: «Ми візьмемо це до уваги».

Френк вів машину, зігнувшись над кермом, і уявляв собі, як він збиває цих містечкових політиканів на порох. А що б він сказав, якби вони благали його припинити? «Я візьму це до уваги».

Повсюди він бачив жінок. Жодна з них не була сама. Вони купчилася групками по троє й по четверо, балакали між собою, обіймалися, декотрі з них плакали. Жодна з них не кинула погляду на Френка, навіть коли він пролітав повз знаки «стоп» і на червоне світло. Отаким чином, мабуть, їздить Флікінджер, коли обдовбаний, думав Френк. Обережніше, Ґірі, бо ще переїдеш чийогось кота або чиюсь дитину.

Але ж Нана! Нана!

Озвався його телефон. Він натис «ВІДПОВІСТИ», не дивлячись. Дзвонила Ілейн, вона ридала.

— Вона спить і не прокидається, і все обличчя в неї в отій гидоті! Біла гидота, як павутиння!

Він проминув трьох жінок, які обіймалися на розі вулиці. Вони були схожими на гостей якоїсь психотерапевтичної телепередачі.

— Вона дихає?

— Так… так, я бачу, як цей покрив ворушиться… здіймається, а потім ніби як трішки всмоктується… ох, Френку, я думаю, ця штука у неї і в роті, і на язику! Піду зараз візьму свої манікюрні ножиці і зістрижу її!

Його мозок цілком заповнила картина. Така чітка й огидно-реалістична, що на якусь мить затьмарилась вулиця попереду нього: Родачка Сюзанна Яснолист вгризає свого чоловіка за ніс.

— Ні, Іл, не роби цього.

— Чому ні?

Дивитися замість новин «Щоденне шоу», коли відбувається найбільша в історії подія, — якою ж це дурнуватою треба бути? Але такою вона й є, колишня Ілейн Наттінг із Кларксберга у Західній Вірджинії[144]. Така ця Ілейн цілком і повністю.

Щедра на поспішні висновки, бідна на інформацію.

— Тому що це їх будить, а коли вони прокидаються, вони — як божевільні. Ні, не божевільні. Це більше схоже на сказ.

— Ти ж не хочеш мені сказати… що Нана більше ніколи… Якщо вона взагалі ще Нана, подумав Френк. Родак Яснолист явно побачив не ту ласкаву й ніжну жінку, до якої він, поза всяким сумнівом, був звик.

– Ілейн… любонько… ввімкни телевізор і ти зрозумієш усе сама.

— Що нам робити?

Тепер ти питаєш мене, подумав він. Тепер, коли тебе приперло до стінки, звучить: «Ох, Френку, що нам робити?» Він відчував гірку, сумовиту втіху.

Його вулиця. Нарешті. Слава Богу. Садиба вже перед ним.

Усе буде гаразд. Він доб’ється, щоб усе було гаразд.

— Ми повеземо її в лікарню, — сказав він. — На цей час вони там, мабуть, уже знають, що робити.

Краще б вони знали. Краще б вони там уже знали. Бо це ж Нана. Його маленька дівчинка.

Розділ 7

1

Поки Рі Демпстер роздумувала, варто їй чи ні брякнути на офіцера Дона Пітерза, Боїнг-767, який три години тому піднявся в Лондоні і з крейсерською швидкістю летів над Атлантикою в південно-західному напрямку рейсом з Гітроу в аеропорт імені Джона Фіцджералда Кеннеді, звернувся по радіо до служби управління польотами з повідомленням про спалах якоїсь хвороби на борту і просив консультації щодо правильного способу дій.

— Ми маємо трьох пасажирок, одна з них — юна дівчина, на яких з’явилося… ми не певні, що саме. Лікар на борту каже, що це, можливо, якийсь грибок або якась порость. Вони сплять чи принаймні здається, що вони сплять, і лікар сказав нам, що основні показники життєдіяльності в них нормальні, але ми непокоїмося, що дихальні шляхи в них можуть бути… ага, заблоковані, і тому він збирався…

Точна причина запинки, яка трапилася, була неясною. Почулася якась колотнеча, брязкіт металу, скрегіт і крики:

– Їм не можна сюди! Приберіть їх звідси!

І ревіння, схоже, ніби якоїсь тварини. Ця какофонія тривала майже чотири хвилини, поки не обірвався радіолокаційний слід 767-го, ймовірно, в ту мить, коли він увійшов у воду.

2

Доктор Клінтон Норкросс розгонисто крокував Бродвеєм на свій сеанс з Євкою Доу, тримаючи блокнот у лівій руці і клацаючи авторучкою в правій. Тілом він залишався у Дулінгському виправному закладі, але розум його блукав у темряві на Гостинно-Гірській дорозі, заклопотаний думкою: заради чого Лайла йому збрехала. І — можливо — заради кого вона йому брехала. За кілька ярдів від нього, нагорі, в одній із камер Крила B Дулінгського виправного підвелась і сіла на своїй верхній койці, щоби вимкнути телевізор, Нелл Сіґер, утримувана № 4609198-1, термін ув’язнення від п’яти до десяти років (правопорушення Класу B: зберігання наркотиків з метою розповсюдження.)

Маленький телевізор з тонким, не товщим за закритий ноутбук екраном, стояв, спираючись на бортик койки, у неї в ногах. Він показував новини. Співкамерниця Нелл і вряди-годи її коханка Сілія Фрода, яка тільки наблизилася до половини свого терміну від одного до двох років (Клас D: зберігання наркотиків, друге правопорушення) дивилася зі свого місця за єдиним в їхній камері сталевим столом. Вона сказала:

— Слава богу. Я більше не можу дивитися на це божевілля. Ну, й що тепер ти збираєшся робити?

Нелл знову лягла на спину, потім перевернулась на бік, обличчям до фарбованого квадрата на стіні, де рядком були прикріплені шкільні фотографії трьох її дітей.

— Не сприйми це як образу, милесенька, але я збираюся відпочити. Я жахливо вимотана.

— О! — Сілія одразу ж зрозуміла. — Добре. Гаразд. Солодких сновидінь тобі, Нелл.

— Сподіваюся, що так, — сказала Нелл. — Люблю тебе. Можеш забрати собі будь-що з мого, що тобі схочеться.

— Я тебе теж люблю, Нелл.

Сілія поклала долоню на плече Нелл. Нелл коротко накрила її своєю, а потім згорнулась клубком.

Сілія сіла за їхній маленький стіл і почала чекати.

Коли Нелл стиха захропла, вона підвелася подивитися. Обличчя її співкамерниці обвивали пасма, вони тріпотіли й опадали, і поділялися на нові пасма, колихаючись, неначе морські водорсті в ласкавому припливі. Очі Нелл перекочувалися під повіками. Може, вона бачить сон про них,