Леді Анет - Магиня серед драконів , Леді Анет

Глава 42:Вогонь і вода та перша втрата

 

Ящірки й справді почали активно ділити невеличку територію. Здається, сусідство зовсім не припало їм до душі. Дві стихії у вигляді крихітних ящірок демонстративно відвернулися одна від одної, махали лапками й бігали по колу, ніби танцювали. Виглядало це… досить кумедно.

— Вогонь і вода ніколи не дружили, — зітхнула я у відповідь на запитання Леона.

Запала вражена тиша.

— Вибач, що? — нарешті озвався дракон.

— У мене є теорія, — сказала я й додала: — Але спершу постав мене на ноги.

У цей момент з іншого кінця коридору, куди Леон спочатку збирався йти, долинули знайомі голоси.

— Міно! — волали дівчата, мчачи до мене на всіх парах. — Ми чули, як ти верещала! Що сталося?

Ну, не те щоб верещала! Просто… трохи вразилася! Якби вони побачили того павука-монстра, їхній крик долетів би до самих стін академії.

— Все нормально, мене просто налякав величезний павук, — швидко заспокоїла я їх, стискаючи долоню з ящірками в кулак.

— Павук⁈ — Ліра округлила очі й з острахом озирнулася. — Де?

— Та ось же…

Я кинула погляд через плече Леона… але павука вже не було.

Ем, кепські справи.

Я ще не встигла підняти паніку, як за спинами дівчат з’явилася висока, змокла й захекана постать Зака.

— Там тупик, — почав він, але різко замовк, помітивши нас із Леоном. Точніше… мене на руках у Леона.

 

Недожених нагадував напівдохле курча.

— Павук утік, — констатувала я, піднявши голову до стелі, де все ще мерехтіла павутина, що слугувала єдиним джерелом світла в цьому лабіринті. — А ви, випадково, не чули Іду й Дерека?

— Ні. Ми й вас випадково знайшли, — відповіла Ліва. — Якби не твій вереск…

— Все-все, я зрозуміла, — швидко перебила я її на пів слові. — Якщо в тій стороні, звідки ви прийшли, тупик, значить, нам…

Я не встигла договорити, як з протилежного боку з’явився Дерек. І, що найгірше, один.

Його темне волосся було трохи скуйовджене, погляд дикий, але загалом виглядав він цілком нормально.

— А де Іда? — насупився Леон.

— Я думав, вона з вами, — розгублено відповів Дерек, підозріло оглядаючи наші обличчя, ніби ми спеціально приховали від нього драконицю.

Упс. Здається, у нас перша втрата.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍