Леді Анет - Магиня серед драконів , Леді Анет

Я застигла на місці, навіть не в змозі пискнути.

Загалом, бажання видавати якісь звуки зникало саме собою, коли на тебе втупилися вісім пар чорних очей. Дихати теж не хотілося. Хіба що впасти на підлогу й прикинутися мертвою. Але такий трюк міг спрацювати з хижаком, а не з павуком. Це хіба що полегшило б йому роботу.

Я дуже сподівалася, що цей комахоподібний монстр з’явився тут лише для залякування, а не для фізичного усунення. Бо гадки не мала, як із ним боротися без плетення рун. А студентам, як відомо, за межами академії використовувати магію було заборонено.

Але це правило не поширювалося на драконів, які ще не пройшли ініціацію стихією.

Я судомно намацала руку Леона й смикнула його за рукав.

— Що? — відгукнувся він пошепки.

Ну хоч би повернувся! Довелося смикнути ще сильніше.

— Міно, скажи вже щось, — роздратовано прошипів він.

Я ледь не застогнала від відчаю. Навіть павук закотив усі свої вісім пар очей. Мабуть, у жесті солідарності. Бо дехто, здається, не надто поспішав усвідомлювати ситуацію. Але на цьому наше взаєморозуміння з павучиськом закінчилося. Ясна річ, про яке порозуміння могла йти мова, якщо у нас тут був явний конфлікт інтересів?

Я судомно ковтнула, намагаючись відступити назад, але павучисько грізно клацнуло щелепами й різко вчепилося в мене своїми мохнатими лапами.

— Ле-е-е-оне!

Я спробувала вхопитися за його рукав, але пальці від страху не слухалися.

— Міно!

Дракон рвонув до мене, та було пізно — павук уже ніс мене до стелі, швидко перебираючи своїми численними лапами.

У цю мить було неймовірно важко пам’ятати, що все це — лише атракціон, і мені не загрожує фізична небезпека. Хоча моральна шкода була під питанням. Я, звісно, про це не згадала і просто заверещала на всю силу своїх легенів.

Павук затягнув мене у щось біле й світне, а потім відпустив. Лише за кілька секунд я усвідомила, що вже вільна, а це місце — зовсім не кокон, а справжній тунель із павутини.

Матеріал виявився напрочуд міцним і зовсім не липким. А ще від нього йшло легке мерехтіння, тому всередині було доволі світло. Цікаво, це пастка чи загадка?

— Міно! — знизу почувся схвильований голос Леона. — Ти в порядку?

Я визирнула й побачила дракона, оточеного спалахами стихійної магії. А поруч із ним лежало знерухомлене павучисько, чиї довжелезні лапи були туго стягнуті магічною петлею. Вісім пар очей дивилися на Леона так ображено, що я навіть відчула легку провину.

— Ой, ти пройшов ініціацію? — розгублено пробурмотіла я, оглядаючи його.

Магія навколо нього не просто вирувала хаотично — вона рухалася впорядковано, ніби визнавала свого нового господаря й цілком йому підкорялася.

— Спускайся, — Леон підійшов ближче й простягнув до мене руки.

Щойно я простягнула руку у відповідь і торкнулася теплої долоні Леона, як очі осліпив яскравий спалах. Від несподіванки я інстинктивно зажмурилася, а рівновага зрадила мене, змусивши зірватися вниз. Прямо в обійми дракона.

Леон упіймав мене напрочуд вправно й на мить стиснув так міцно, ніби більше не збирався відпускати. Я відчула його прискорене дихання, а серце шалено калатало в унісон моєму. Та щойно ритм трохи вирівнявся, я відкрила очі й здивовано запитала:

— Що це було?

— У тебе права рука світиться, — раптом сказав Леон.

Я розтулила стиснутий кулак і… завмерла.

На моїй долоні сиділи дві ящірки. Одна — знайома, вогняно-оранжева. А друга… абсолютно нова. Небесно-блакитна.

Звідки друга?!

О, мене раптом осінило.

О-о-о…

— Міно? — насторожено перепитав Леон. — Що це? І чому вони б'ються?