Філіп Рот - Американська пастораль

в Олд-Римроку, будинком у Ділі, квартирами у Флориді, фабриками у Ньюарку та Пуерто-Рико і пуерториканськими робітниками, всіма своїми «мерседесами», джипами та чудовими, пошитими на замовлення костюмами. Знаєте, що я зрозуміла про вас, добреньких заможних лібералів, які володіють цим світом? Ви не маєте навіть найменшого уявлення про природу реальності.

«Так ніхто не починає життєвий шлях», — подумав Швед. «Не може бути, щоб вона була такою. Оце бунтівливе дитя, це нестерпне, впертюще, озлоблене дитя не може бути напутницею моєї дочки. Вона — її тюремник. Щоб Меррі, з усім її інтелектом, підпала під чари дитячої жорстокості та люті? Одна сторінка її щоденника заїкання містить більше людяності, ніж весь отой садистський ідеалізм у безрозсудній голові цього дитяти. Розтрощити б цю патлату довбешку — просто зараз, обхопити міцними долонями і стискати, стискати її, поки всі ці злочинні ідейки не підуть їй носом!»

От як дитина перетворюється на такого монстра? Чи можна бути настільки бездумним? Відповідь позитивна. Єдиною особою, яка пов’язувала його з донькою, було це дитя, котре нічого не знає, але береться виголошувати що завгодно і, найвірогідніше, зробить що завгодно, кинеться під що завгодно — аби полоскотати собі нерви. Її думки — суцільні стимули, мета яких — полоскотати нерви.

— Взірець для наслідування, — сказала Рита, говорячи до нього самими кутиками губ, неначе це полегшувало їй завдання — руйнацію його життя. — Взірцевий чоловік, якого всі обожнюють, який завжди й в усьому переможець, насправді не хто інший, як злочинець. Великий Швед Левов, всеамериканський злочинець-капіталіст.

Як на дитину, може, і розумна, хоча загалом божевільна фантазерка, цілком поглинута своїми ескападами, озлоблене божевільне дитя, яке в очі не бачило Меррі, а знало її тільки з фотографій у газетах; просто «політизована» дуринда — у Нью-Йорку на вулицях зараз повно таких, — злочинно звихнута єврейська дівчина, що нахапалася відомостей про їхнє життя із преси, телебачення, від її однокласників, які торочили одне й те саме: «Затишний Олд-Римрок на порозі серйозного потрясіння». Якщо їм вірити, то виходило, що Меррі ще напередодні вибуху ходила по школі та розповідала про свій задум чотирьомстам школярам. Усе звинувачення якраз і зводилося до свідчень школярів проти неї, коли вони з телеекранів твердили, що особисто чули від неї, що вона зробить це. Оте «чули від неї» плюс її зникнення — ось і всі докази проти Меррі. Пошта підірвана, крамниця постраждала «за компанію», але ніхто не бачив її там, ніхто не застав її за терактом; і якби не зникнення, то нікому й на думку не спало б бачити в ній терористку. «Її заманили!» Дон невпинно ходила по дому і крізь сльози примовляла: «Її викрали! Заманили! І зараз їй десь промивають мізки. Чому всі товкмачать, що це її рук справа? Ніхто ж її в очі не бачив! Вона до цього не причетна! Як вони взагалі могли подумати таке про її дівчинку? Динаміт? Який Меррі має стосунок до динаміту? Ні! Це неправда! Вся ця історія — темний ліс!»

Він мав негайно сповістити ФБР про появу Рити Коен іще тоді, коли вона прийшла по зошит з Одрі Гепберн. Або принаймні зажадати від цієї Рити доказів, що Меррі в них і з нею все гаразд. І втаємничити не Дон, а когось іншого — виробити стратегію дій спільно з людиною, котра точно не накладе на себе руки, якщо Швед не робитиме те, що диктуватиме її відчай. Йти назустріч потребам дружини, знетямленої горем, здатної лише на дії та думки, зумовлені її істеричним станом, було непрощенною помилкою. Він мав подолати свою недовіру і негайно зв’язатися з тими агентами, які допитувати його та Дон на другий день після вибуху. Він мав хапатися за телефон і набирати номер федералів, щойно стало зрозуміло, хто ця Рита Коен, навіть коли вона сиділа в нього в кабінеті. А замість цього він поїхав з роботи просто додому і, оскільки ніколи не міг щось вирішувати, ігноруючи почуття тих, хто був пов’язаний із ним любов’ю, оскільки бачити їхні страждання було для нього найбільшою мукою, позаяк ігнорувати прохання та очікування, навіть коли їхні аргументи були бездоказові й недоречні, вважав незаконним використанням переваги в силі, оскільки він не міг розбити так цінований усіма образ безмежно відданого сина, батька й чоловіка, оскільки він ніколи не обманював чиїхось сподівань — він сів у кухні за столом навпроти Дон і мовчки вислухав її довгу, напівбожевільну промову, яка переривалася розпачливим риданням і зводилась до слізного благання нічого не казати ФБР.

Дон благала Шведа, щоб він зробив усе, чого хоче та зайда: Меррі зможе уникнути арешту, якщо вдасться тримати її там, далеко, поки не вляжеться історія з крамницею і смертю лікаря Конлона. Якби тільки можна було її десь заховати, щось зробити для неї, хай навіть за кордоном, допоки не закінчиться це спровоковане війною полювання на відьом і не прийдуть нові часи! Лише тоді зможуть справедливо розібратися з тим, чого вона ніколи, ніколи не скоювала. «Її заманили!» — і він сам у це вірив, бо в що батько ще може повірити? — поки не почув, як Дон із дня у день всоте повторює це.

І він передав зошит з Одрі Гепберн, трико, балетки і «заїкальний» щоденник, а тепер мав зустрітися з Ритою Коен у готелі «Нью-Йорк Гілтон», щоб передати їй п’ять тисяч доларів непоміченими купюрами по десять і двадцять доларів. Коли вона сказала принести зошит з Одрі, він ще тоді чудово усвідомлював, що краще було зателефонувати у ФБР. Тепер так само чітко усвідомлював, що коли він і далі виконуватиме її знущальні забаганки, то кінця-краю цьому не буде, і єдине, що він отримає взамін, — це нові болі та розчарування, які нікому більше не збагнути. Зошитом з Одрі, трико, балетками, «заїкальним» щоденником його хитро підвели до обтяжливих платежів.

Але Дон була переконана, що коли він поїде на Мангеттен, загубиться в тамтешньому натовпі й у домовлену годину, впевнений, що стеження за ним нема, прийде в готель, у номері чекатиме на нього Меррі — абсурдне очікування казкового закінчення, для якого не було жодних підстав, але йому не вистачило духу суперечити їй, сперечатися, коли з кожним телефонним дзвінком здорового глузду в дружини чимраз меншало.

Вона вперше була в спідниці та блузці з дешевої барвистої матерії та в туфлях на високих підборах. Невпевнено ступаючи у них по килиму, вона здавалася ще меншою, ніж у грубих черевиках. Волосся,