Ерін Кас - Наздогнати мрію, Ерін Кас

— Якось? — повторює за мною й підходить ближче. — Що ти знаєш про це?

— Нічого конкретного. Я дещо чула, але не думала, що…

— Чула, — перебиває мене. — Добре спрацьовано. Ідеальний план. Цікаво, що він тобі такого пообіцяв, що ти лягала під іншого чоловіка? Чи, може, поєднувала приємне з корисним?

— Щ-що? — ноги німіють, а у вухах починає гудіти. Він гадає, що я причетна до справ Артема?

— Не розумієш про що я? — хмикає і на губах з’являється зовсім не добра усмішка. — Чудова актриса. Але вас викрито. Він здав вас усіх з потрохами.

— Кого всіх? Я не в курсі справ Артема. Ми не разом і ти це прекрасно знаєш.

— Досить грати комедію! — гаркає й б’є долонею по капоту. А я зі страху закриваю обличчя рукою. Реакція на агресію в мене вироблена чудово. Він знервовано проводить долонями по обличчю, дивиться на мене декілька секунд й відводить очі. — Не з’являйся більше в моєму житті, — чітко карбує кожне слово. Відходить й відчиняє дверцята авто.

— Дім, — промовляю розгублено, бо й досі не розумію, що зараз сталось.

— Ніколи, — кидає розлючено й сідає за кермо. Через дві секунди їде, а я так і стою у ступорі.

Лише коли якась перехожа торкається мого ліктя й запитує чи все гаразд, я приходжу до тями й витираю мокрі щоки. Не вірю, що він це сказав. У голові крутиться, а слова, які досі звучать у вухах, не дають сконцентруватись на думках. Що йому сказав Артем? Здав всіх нас. Це кого? Дмитро думає, що ми з Артемом разом. Але ж він був свідком всього. Невже й справді повірив? На ватяних ногах повертаюсь до салону. Не дивлячись ні на кого, заходжу до кабінету й намагаюсь розблокувати телефон. Руки трясуться і пальці не можуть нормально ввести пароль. Тільки з третього разу в мене виходить. Швидко набираю номер Дмитра, але він миттєво відхиляє виклик. Я набираю ще раз, але схоже, чоловік заблокував номер. Гірко схлипую й закриваю обличчя долонями.

— Іннусь, що сталось? — залітає схвильована Соля.

— Я н-не-знаю, — ридаю вже в голос, бо не можу стримати той біль й образу, що рвуться зсередини.

— Зараз, чекай, — зникає за дверима й через хвилину приносить мені заспокійливе.

Випиваю, але вгамувати істерику не так просто. Його голос, погляд, слова… Згадка про них ріже серце й не дає нормально дихати. Розповідаю все Соломії, бо, виходить, тільки вона здатна мене зрозуміти й підтримати. Подруга мовчить. Уважно слухає і бачу, що гнівається.

— Який же він гад! Повністю гнила людина, цей Артем. Хочеться так врізати, щоб більше ніколи не зміг і руку підняти. Тварюка! — вона підскакує й починає ходити кабінетом. — А з Дмитром потрібно поговорити. Бажано дізнатись, що йому сказав Артем і обов’язково пояснити, що це не так.

— Він навіть дивитися на мене не хоче, не те що говорити. Номер заблокував, — знову схлипую. — Що мені робити?

— Я поговорю. Скажи куди їхати, я йому все поясню.

— Ні, Соль, це не дасть результату. Він не приймає необдуманих рішень і керується розумом, а не емоціями.

— А що робити? Мовчати? Не можна втрачати кохання через якогось придурка.

— Це у мене кохання, а у Діми… Якщо він повірив словам Артема, значить не така я вже йому й потрібна, — гіркота заповнює душу й зриває з губ стогін. Душа теж вміє боліти й ліків проти цього болю ще не придумали, на жаль.

— Тобі краще піти додому. У такому стані працювати не зможеш.

— Добре, що клієнтка не прийшла, бо нічого путнього з мене зараз не видавиш.

Підводжусь й беру сумку. Соля знімає з мене фартух, а я навіть не помітила, що була у ньому. Виходить зі мою на вулицю й садить мене у таксі. Обіцяє ввечері приїхати й зачиняє за мною дверцята. Відкидаюсь на спинку сидіння й заплющую очі. Я так мріяла... Гналась за своєю мрією, а коли наздогнала й відчула, що таке щастя, мене грубо повернули на землю. Забрали надію й кинули страждати на самоті. За щастям завжди ходить розчарування. Воно наче спостерігає, коли те схибить, щоб зайняти його місце. І я не втримала своє. Втратила мрію й того, в кого так відчайдушно закохалась.

ВСІХ ЗАПРОШУЮ ЧИТАТИ ПРОДОВЖЕННЯ ПІД НАЗВОЮ: "ВРЯТУВАТИ КОХАННЯ".

Кінець