Анастасія Шишкіна - За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна

— І правильно зробиш. Останнім часом вони надто тісно співпрацюють з чорним ринком. Ще трохи, і почнуться арешти та санкції, — Раян замислено поправив окуляри зі штучним інтелектом. Він завжди одягав їх, коли хотів повністю зануритися в матеріал. — Краще зверни увагу на молоду студію звукозапису "Трембіта" або на корпорацію "ЛауВей". Це дуже перспективні варіанти.

— Прийнято.

Перед тим як написати брокеру, я переглянула запропоновані варіанти. Вони мене дуже зацікавили, і я вирішила інвестувати пристойну суму.

— Давно займаєшся біржею? Незвичне хобі для молодої дівчини.

— З чотирнадцяти років.

— Ого, досить рано. Це було твоє рішення?

— Якщо чесно, ні. Батько наполіг. Він хотів, щоб я навчилася керувати своїм капіталом.

— А хто допоміг обрати стратегію? У тебе дуже незвичний стиль.

— Спочатку тато і викладач, потім усе самостійно, — звісно, не варто казати, що я перенесла свій досвід і хитрощі з далекої планети. Системи виявилися напрочуд схожими.

— Ти завжди уникаєш розмов про своє дитинство та сім’ю. На те є причини? — запитав він ненав’язливо, але уважно стежачи за моєю реакцією.

— Є, — я насупилася.

Раян не став тиснути й наполягати. Кивнувши на прощання, він мовчки зник на капітанському містку. Ми вже почали входити в атмосферу.

Коли двері за ним зачинилися, я розкинула руки й відкинулася на ліжко, вдивляючись у стелю. І справді, якщо замислитися, я завжди несвідомо уникаю цієї теми. Не скажу, що моє дитинство було жахливим, адже є діти, що зростають у значно гірших умовах. Мене ж виховували з думкою про мою цінність і винятковість. Моя банківська картка була безлімітною. Тоді чому, згадуючи минуле, всередині відчувається лише холод, біль і самотність? Чому хочеться з криком оплакати ту маленьку, беззахисну дитину, яка колись щиро вірила людям?

З батьком у нас були доволі… особливі стосунки. Я впевнена, що він мене любив. Хоч і своєрідно. Після смерті матері я не почула від нього жодного ніжного слова, але його турбота проявлялася в непомітних дрібницях: він міг зупинити серйозний експеримент, коли бачив, що я не витримую, не дозволяв сумнівним особам проводити наді мною досліди й тягати у свої секретні лабораторії або ж давав відпочити після важкого завдання. Я не любила червоний колір і кров, тож він намагався не залишати слідів. 

Для когось це може здатися дивним, але для мене це був його спосіб висловити любов. Саме він перетворив мене з безтурботної, усміхненої дівчинки на сильну, непохитну особистість, яка вміє відстоювати свою долю. Він навчив мене багатьом важливим речам, і за це я йому неймовірно вдячна.

Порахувавши подумки до десяти, я дала собі, мабуть, одну з найважливіших обіцянок. Я зроблю все… все, щоб мої діти запам'ятали своє дитинство як найсвітліший і найтепліший період життя. Я хочу, щоб ці спогади підтримували їх упродовж усього шляху. Щоб вони надавали їм сили, коли стане важко. Підіймали. Зігрівали, коли душа замерзатиме. Були провідною зіркою, яка виведе з будь-якої біди. Я ж права, мамо?

Рішуче підвівшись, витерла сльози, що виступили на очах, і попрямувала до сектору пілотування.