Julia Shperova - Хімера, Julia Shperova

- Ох, краще б я була поруч, доглядала тебе.

- Жартуєш? Тут вже черга з тих, хто готуватиме мені сніданок і пратиме білизну. Хоча б з ложечки не годують.

- Ну добре коли так, - мамин голос трохи повеселішав. - Я рада що ти не один. Але ти справді в порядку?

- Чесне скаутське.

- Диви мені, - Джеймс ледь втримався аби не закотити очі на цих словах. - А що там та дівчина? З якою ви ходили в кіно?

- Гм, гадаю, це вже вчорашній день. 

- Єдине побачення?

- Мамо, це не було побачення. Облиш це. Будь ласка.

Мері Брістоул не звикла швидко здаватися, але сьогодні поступилася.

- Як скажеш, Джеймсе. Передавай всім вітання і не засиджуйтеся допізна.

Того ж вечора Пітер зголосився підвозити Джеймса до школи: добре, що будинок Брістоулів розташовувався на шляху до неї. Поки чекали на піцу, містер Робустсон перевіряв акумулятор Інфініті. 

- Я не давав крихітці заіржавіти, поки малий відлежував собі бока, - хвалився Тоні. Він все поглядував у вікно у бік автівки, поки нарешті містер Робустсон не зайшов у будинок.

Після вечері вся підвищена увага приділялася Джеймсові. Стівен весь час носився з ним ніби той був при смерті, і навіть Тоні напівжартома перевіряв температуру кожні півгодини.

Я так довго не протягну, подумав хлопець, розглядаючи власні спортивні штани, одну штанину яких довелося розрізати, щоб помістився гіпс. Втомлений, розбитий, знесилений Джеймс намагався не заснути прямо в кріслі, але очі зрадливо заплющувалися самі собою. Компанія засиділася далеко за північ, всі дивилися футбол, і лише о першій годині родина Робустсонів зазбиралася додому.

- Дякую за вечір, хлопці, - містер Робустсон дружелюбно поплескав Стівена по плечу, і, поправивши окуляри на носі, пройшов до виходу. За ним пішли його сини, Пітер майже засинав на ходу. - Сподіваюся, юнак швидко очухає.

- Дякую, що прийшли, Абе, - Стівен проводив друзів до їх позашляховика; їхні голоси стихли за дверима.

По телевізору все ще йшли новини: розповідали про нову жертву маніяка, якогось Дональда МакАдамса, коли Ентоні підійшов до сплячого в кріслі Джеймса і легенько торкнувся племінника.

- Давай, Джею, гості вже пішли, а маленьким хлопчикам час спати, - ледь чутно пробурмотів він, підхоплюючи Джеймса на руки. - Який ти важкий. Був би ти на скелі вже з гіпсом, тебе так просто вітром не здуло.

- Дякую, Тоні. - Джеймс посміхнувся крізь сон, поки дядько ніс його до кімнати. - Хоч хтось знаходить у всьому цьому розвагу, тож я радий.

- Тільки батькові не кажи, бо він нас обох у гіпс закатає.

- Швидше у цемент.

Здоров'як Ентоні дбайливо влаштував Джеймса на ліжку і вкрив ковдрою, стягнувши з племінника безглузду бейсболку. Він обережно перевірив пульс і поставив поряд із ліжком склянку води.

- Раптом уночі стане погано, поклич - я залишу двері відчиненими.

- Добре. Дякую, Тоні... - повторив Джеймс.

- Я поїду на кілька днів з міста, по справах, - сказав Тоні за хвилину, але вимотаний цілим днем раптової уваги Джеймс вже спав і не чув його. Він не бачив, як дядько присів на ліжко поряд. Тоні морщив свого високого лоба, від цього вимушене шрамами обличчя наче перекосило. У животі в нього все стислося в пружину, готову вивільнитися будь-якої миті. Але це пройшло так само раптово, як і почалося.

- Знаєш, весь сенс у тому, щоб залишитися самим собою, Джеймсе. Не дозволяй нікому вказувати, що робити. Ця дорога ні до чого доброго не приведе, повір мені… Добре, добраніч, дитино. - Ентоні поцілував племінника в лоб і вийшов з кімнати.

~~~

- Перестань розмахувати кинджалом, доки ти не проткнула когось!

Відьмочка не звернула на ці слова жодної уваги, продовжила крутити зброю в руках і пильно її розглядати, поки її в неї нахабно не відібрали.

- І що з того, вас якимось ножиком не проткнеш, я знаю, - обурено сказала вона.

Мілдред наморщила носика, їй раптом захотілося, щоб кинджал зі звучним ім'ям Ачерімо опинився в грудях її нав'язливого співрозмовника. Але вона знала, що створінь світу Тіней так просто не вбити.

- Це Ачерімо, найгострішим ніж зветься. Він розрізає будь-яку плоть і розриває будь-яку магію на своєму шляху.

- Серйозно?

Мілдред підняла брови і інакше подивилася на свого спільника.

- Знала б я, що мені доручать принести, підрізала б парочку ворогів по дорозі.

- Не підрізала б, не для того ми його дістали, щоб світити їм усюди. Він потрібний для справи. Все зрозуміло?