Брюс Кемерон - Подорож собаки

Невдовзі по тому Сі Джей і Трент пішли. Коли вона повернулася, від неї смачно пахло м’ясом, але вона була сама. Я розчарувався, адже сподівався, що Трент залишиться погратись, як завжди робив, коли мав Роккі. Усе гадав: чи це відсутність собаки не дозволяє Тренту приходити так часто, як колись. Уже не вперше я подумав, що цьому хлопцеві справді потрібен собака.

Сі Джей здавалася сумною. Вона лягла на ліжко, скинула черевики, а тоді я почув її плач там, нагорі. Кросівка застрибнула на ліжко, але я не уявляв, щоби кішка була людині тією ж розрадою, що й собака. Коли тобі сумно – потрібен собака. Я позадкував, а тоді розбігся й застрибнув на ліжко. Сі Джей потяглася до мене й міцно обійняла.

– Моє життя нікчемне, – сказала вона.

У її словах чулося справжнє горе, хоч я не розумів, що вона каже, не знав навіть, говорить вона до мене чи до Кросівки.

За деякий час моя дівчинка заснула, хоч і досі була вдягнена в той самий одяг, у якому ходила з Трентом. Я зістрибнув і взявся блукати спальнею, стривожений її смутком.

Певно, через тривогу й намагання збагнути, що відбувається, я усвідомив зв’язок, який раніше не спадав мені на думку: щоразу, як Сі Джей узувала черевики з приємним запахом, вона тужила. Може, вони й смачно пахнуть, але то були сумні, сумні черевики.

Я знав, що маю робити.

Розділ 24

Я гадав, що, коли згризу сумні черевики, моя дівчинка більше не тужитиме, та коли вона прокинулася й побачила шматки, розкидані по підлозі, то не зраділа.

– О, ні! – скрикнула Сі Джей. – Поганий Макс! Поганий Макс!

Я був поганим собакою. Не треба було гризти ті черевики.

З опущеною головою й притиснутими вухами я підійшов до неї, нервово облизуючись. Сі Джей упала на коліна й схлипнула, ховаючи обличчя в долонях. Кросівка вийшла на край ліжка подивитися на нас. Я стривожено поклав лапи на ноги моєї дівчинки, але спочатку це не допомогло, доки вона не взяла мене на руки й не притиснула до себе. А тоді сум сльозами хлинув із неї.

– Я одна на світі, Максе, – сказала мені Сі Джей.

Я не став махати хвостом – голос, яким вона промовила моє ім’я, був сповнений горя.

Зрештою Сі Джей викинула недогризки черевиків. З того ранку вона ніби стала ходити повільніше, і неясний смуток відчувався в її настрої та рухах. Ми й далі майже щодня гуляли з кількома іншими собаками, але Сі Джей уже не загорялася радістю, побачивши їх, а коли випав перший сніг, сиділа й дивилася, як ми з Кеті гасаємо собачим парком, і жодного разу не засміялася.

Хотів би я, щоб прийшов Трент – Сі Джей завжди раділа, коли Трент був поряд. Але він не приходив, і моя дівчинка ніколи не промовляла ім’я Трента по телефону.

Натомість я чув «Ґлоріє». Сі Джей сиділа на табуреті й розмовляла, тримаючи телефон біля обличчя.

– Як у тебе справи, Ґлоріє? – казала вона.

Я грався з Кросівкою в спальні, але зараз із цікавості подріботів на кухню. Однак Ґлорії там не було – Сі Джей просто розмовляла, кажучи: «Угу. Угу. Угу».

– Гаваї? Звучить дуже гарно, – мовила Сі Джей, а я тим часом позіхнув і згорнувся на своїй подушці, влаштовуючись зручніше. Кросівка м’яко підійшла й заплигнула на кухонну поверхню, удаючи, ніби їй байдуже, що я тут.

– Угу. Це чудово, – сказала Сі Джей. – Послухай-но, Ґлоріє, маю тебе спитати… Я от думаю, чи можна позичити в тебе трохи грошей. Просто… я трішки на мілині. Шукаю роботу, а ще намагаюся знайти нових клієнтів із собаками, але не виходить. Угу. Звісно, розумію – мабуть, дорого вийшло. Гаразд, я второпала: ти не можеш поїхати зі старим залежалим мотлохом. Ні, зовсім ні, просто слухаю те, що ти кажеш. Гаразд, я лише спитала, Ґлоріє, не хочу перетворювати це на велику дискусію.

Кросівка нарешті втратила терпець і зістрибнула, підійшовши до мене й замуркотівши. Коли я не ворухнувся, вона згорнулася на подушці впритул до мене. Я зітхнув.

З гучним стуком Сі Джей поклала телефон. Вона відверто сердилася на нього, але з досвіду з черевиками я знав, що це не означає, аби я з ним щось зробив. Хоча, як на мене, телефони не є хорошими іграшками. Вона підійшла до холодильника, відчинила його й довго стояла, зазираючи всередину, а тоді подивилася на мене.

– Краще ходімо гуляти, Максе, – сказала вона.

Надворі стояв пронизливий холод, але я не скаржився. Урешті-решт Сі Джей усе ж узяла мене на руки й тримала, доки ми йшли. Зараз, коли лапи більше не торкалися мокрої землі, я почувався зручно й тепло.

Одного вечора, багато днів по тому, легкий стукіт у двері стривожив мене, і я гучно загавкав. Майже весь день Сі Джей провела в ліжку – просто лежала, і більшість часу я був із нею. Однак вона підвелася, доки я стояв, припавши носом до шпарини у дверях. Я замахав хвостом, почувши запах: Трент!

– Хто там, Максе? Агов? – гукнула моя дівчинка.

– Сі Джей, це я.

– О. – Сі Джей озирнулася, запустивши руку у волосся, а тоді відчинила двері.

– Вітаю, Тренте.

– Боже мій, я хвилювався за тебе. Чому твій телефон вимкнуто?

– А. Ну… так, дрібниці. Треба з ними поговорити.

– Можна увійти?

– Звісно.

Трент увійшов усередину, тупцяючи ногами, щоб обтрусити сніг. Його пальто було мокре, і він повісив його на гачок, з якого звисав мій повідець. Я пританцьовував у нього в ногах, і нарешті хлопець опустився на коліна, приймаючи мої цілунки.

– Вітаю, Максе, як справи, хлопче? – спитав Трент сміючись.

Потім устав, подивився на Сі Джей.

– Гей, – тихо сказав він. – Ти в порядку?

– Звісно.

– Такий вигляд… ти захворіла?

– Ні, – сказала Сі Джей. – Просто лягла подрімати.

– Ти зовсім не відповідала на мої повідомлення. Тобто ті, що були раніше, коли телефон іще працював. Ти на мене сердишся?

– Ні. Пробач, Тренте, знаю, тобі важко в це повірити, але я була трохи зайнята і, може, не встигала відповідати всім своєчасно.

Хвилину Трент мовчав.

– Пробач.

– Ні, все гаразд.

– Слухай, хочеш, ходімо кудись поїмо?

Я відчував, що Сі Джей трохи сердиться. Вона схрестила руки на грудях.

– Тому що?..

Я підійшов до неї й сів біля ніг на випадок, якщо знадоблюся їй.

– Ну, не знаю… тому що час вечеряти?

– То ти прийшов сюди нагодувати мене? Чому б мені просто не цвірінькнути, щоб ти відригнув їжу мені в дзьобик?

– Ні. Сі Джей, що ти робиш? Я прийшов дізнатися, як ти.

– Перевірити мене. Упевнитися, що я вчасно приймаю їжу.

– Я не це сказав.

– Що ж, я не можу. У мене побачення.

Трент кліпнув очима.

– О.

– Мені треба підготуватися.

– Гаразд. Слухай, пробач, якщо…

– Не треба просити вибачення. Мені шкода, що я розізлилася. Але ти маєш піти.

Трент кивнув. Потягнувся по своє пальто, зняв із гачка. Повідець під ним спокусливо загойдався. Я кинув погляд на Сі Джей, але не схоже було, що вона збирається йти на прогулянку. Трент натягнув пальто, а тоді подивився на Сі Джей.

– Я скучив за тобою.

– Я просто була дуже зайнята.

– Ти теж за мною скучила?

Сі Джей відвела погляд.

– Звісно.

І тут у ньому прокинувся смуток.

– Добре, то як мені зв’язатися з тобою?

– Коли знову підключать телефон, я тобі зателефоную.

– Ходімо якось… вип’ємо кави разом,