Наталка Шевцова - Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова

– Я надто цинік, щоб повірити у те, що добрий актор, тим більше, із сильним даром ілюзіоніста, хоч щось там не зможе зіграти, якщо він цього дуже захоче. – Закері, Турін, а ви, що скажете?

Першим відповів емпат Закері Форсікант.

– Я скажу, що згоден з Ві: жертва, найімовірніше, була під впливом артефакту. Поміркуйте самі, ми знаємо, що Іттана Рагнвальдська була, аж ніяк, не з трепетних, романтичних панянок. Навпаки, вона займалася тим, що спочатку спокушала, а потім після весілля за допомогою батька вбивала своїх чоловіків. І тут на тобі! Вона раптом перейнялася почуттями до своєї жертви. Той, хто з нею може і грав у кохання, але не покійниця. Вона була закохана! Не зовсім безоглядно, правда. У титул свого обранця й можливість втерти носа іншим – вона була закохана не менше. Не те щоб я вважаю, що в вас не можна закохатися, – подивившись на Ніколаса, тоном з нотками вибачень, відмітив він. – Але ж не за один день! А, я точно пам’ятаю, що ще сьогодні вранці…

– Взагалі-то, вже вчора, – машинально поправив педантичний Сіллі Фарнел, який стояв прямо навпроти настінного годинника.

– Добре, вчора вранці, – кивнув Закері. – Так ось ще вчора вранці в її спрямованому на Високого лорда погляді нічого не читалося, крім холодного розрахунку.

– Впевнений? – цього разу чисто для проформи, уточнив головний дізнавач, оскільки знав: якби його штатний емпат і, за сумісництвом, улюблений племінник, якого він особисто навчав і премудростям емпатії та мистецтву дізнавача, був би не впевнений у тому, що каже, він би промовчав.

Закері самовдоволено посміхнувся і з легкою єхидцею в голосі відповів:

– Настільки ж, наскільки ти впевнений, що ми маємо справу з «незабудкою».