Світлана Литвиненко - Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко

-А якщо він відмовиться мені допомогти,- в голос продовжувала розмірковувати Кіра, продовжуючи намотувати кроки по квартирі,- бо напевне ж розсердився, що я тоді йому вказала на двері. Чому все так складно? І чого тому дядечкові не вистачає? Мені варто заспокоїтися... Я ж розумію, що без допомоги Тимура мені ніяк не обійтися. Тому зараз сконцентруюся і зателефоную. Головне, без паніки… А може треба йому щось запропонувати? Заключити з ним, якийсь договір… Він мені, а я йому і ніхто нікому не буде винний... Хороша ідея, дуже хороша… Так і зроблю. Від цього мені буде легше. Будемо розмовляти по діловому… і нічого особистого.

  Після години роздумів Кіра все ж набрала Тимура, який відразу відповів.

-Приємно, що ти зателефонувала, бо чекав на твій дзвінок щодня,- голос Тимура був радісний.

-Це не те, що ти думаєш,- поспішила запевнити його Кіра,- я тобі тільки у справі телефоную.

-А я то гадав, що ти вибачила мені…

-А ти вибачення наполегливо і не просив… Та ми зараз не про це повинні говорити. Мені потрібна твоя допомога,- Кіра намагалася говорити впевнено, незважаючи на хвилювання.

-Готовий допомогти, тільки скажи у чому. А я хіба вибачення не просив? Кіро вибач мені, що образив тебе, засмутив, розлучився, відправив додому. Я не відразу зрозумів, що без тебе мені буде так гірко самому. Мені знадобився час, щоб зрозуміти, що я зробив велику помилку. А допомога-то яка потрібна?

-Ти допоможи мені, а я допоможу тобі. А вибачення ти запізно просиш, бо тепер я зрозуміла, що мені добре самій жити. Як ти й казав, мені краще без тебе. Та ти відхиляєшся від теми.

-Я готовий слухати,- Тимур за смутився і Кіра це зрозуміла по тону його голосу,- і готовий допомогти нічого не вимагаючи взамін.

-Ніяк не вийде, заключимо знову з тобою договір. Твої рідні, як я зрозуміла збираються приїжджати в Україну, щоб познайомитися з твоїм братом. То ж я не проти зіграти знову роль твоєї фіктивної дружини, якщо ти даси зрозуміти моєму дядькові Герману Федоровичу, щоб він не чіпав готелю і дав мені спокійно займатися своєю справою. Тільки не треба переходити межу, вдаватися до криміналу. Якась по-хорошому, по-діловому,- Кіра сподівалася, що Тимур її правильно зрозуміє і не нанесе дядечкові ніякої шкоди, а тільки поясне що до чого,- а за готель тобі велике дякую, бо мені дійсно подобається ним займатися.

-Не треба знову і знову дякувати. Я подарував тобі міні-готель, бо мені так хотілося. Та поговоримо про справи, але не по телефону. Приїду до тебе завтра і все обговоримо. Дійдемо єдиного взаємного рішення,- сказав Тимур.

-А по телефону це хіба не можна обговорити? Тільки особисто…

-Такі справи обговорюють при зустрічі, то ж зустрінемося завтра… Буду радий тебе побачити,- і Тимур швидко відключився не дав нагоди Кірі що-небуть заперечити у відповідь.

  Ніч пройшла майже безсонно. Кіра навіть і не могла саму себе зрозуміти, а саме те, що її найбільш тривожило, чи проблеми нанесені дядьком чи те, що вона побачиться з Тимуром. Знала, що з ним побачиться, але не так швидко. Ну, що ж у будь-якому разі вона готова співпрацювати з Тимуром, головне не дати волю почуттям. Бо впевнена у тому, що він знову покине її. Знову скаже, що йому краще жити самому. Та що завгодно скаже, знайде причину аби залишити її.

  Цю так звану «ділову зустріч» Кіра вирішила провести у кафе, та Тимур категорично відмовився і наполягав на тому, щоб приїхати до неї додому.

-У кафе може хтось підслухати,- почав він приводити факти, чому там не можна.

-Тоді поговоримо у твоїй машині,- Кіра запропонувала інший варіант.

-Де завгодно аби тільки не у тебе в дома,- обурився Тимур та потім додав,- поговоримо в машині. Виходь. Я вже стою біля твого під’їзду.

  Ще зранку пройшов дощ. Відчувалася легка прохолода та свіжість. Та спекотне літнє сонце швидко піднімалося у небо і починало знову припікати… Кіра ще раз подивилася на себе в дзеркало, переконуючись, що мала гарний вигляд. І що ця коротенька, біла сукня у червоний горошок їй дійсно пасувала. Злегка ще раз підпушила своє волосся та поправила чілку. Хай там як, а хвилювання брало верх над переконаннями, що це всього-на-всього ділова зустріч.

-Привіт,- Кіра сіла до салону чорного позашляховика, намагаючись уникати відвертого погляду.

-Маєш чарівний вигляд,- Тимур все-таки не стримався і поцілував Кіру в щоку,- з Германом Федоровичем я вже провів бесіду…

-Але ж ми ще це не обговорили, а ти вже…,- для Кіри це стало не очікуваним,- спочатку домовляються, а потім діють. А ти все робиш навпаки. Ми навіть умови не встигли обговорити... І яким чином ти поговорив з моїм дядечком? Сподіваюся…

-З ним усе нормально,- Тимур продовжував спокійно спостерігати за Кірою милуючись її вродою,- то ж не треба так хвилюватися. Мені навіть не прийшлося нічого йому пояснювати, бо він і так зрозумів, що його занесло не в ту сторону. Герман Федорович діяв не розсудливо і зовсім забув про моє існування, тож я тільки нагадав хто є хто. І до готелю я теж навідався, там майже все готово. То незабаром буду вітати тебе з відкриттям. У цю літню пору, я впевнений твій міні- готель відразу заповниться постояльцями.

-Дякую,- у Кіри піднявся настрій, хоч і розуміла, що настала тепер її черга розраховуватися за послугу.