Мiла Морес - Магія призначення, Мiла Морес

Розділ 11

Стою посеред своєї кімнати, чекаю, що за мною слідом переміститься Калеан, але нерухома тиша триває надто довго. Я зрозуміла: він не прийде. Так навіть краще. Мені доведеться багато в чому розібратися, і його «я в усьому розберуся» тут не спрацює. І все одно боляче кольнуло те, що він не пішов за мною, щоб перепросити, спробувати роз'яснити. Знає ж, що нелюдяно мене образив. Як на зло, не можу ображатись довго. Мабуть, це сила призначення так діє. Я сумую за ним, хоча не минуло й півгодини з моменту нашої розлуки.

Абияк привела себе в порядок, йду вниз, набираю повітря в легені якомога більше, обмірковую, які слова вимовити першими. У вітальні бачу двох, які сидить за обіднім столом. Обидва схилили голови, їхні плечі опущені, в повітрі висить безмовна напруга. Девор заспокійливо погладжує руку моєї мами.

- Привіт, - говорю без веселощів, швидше занепокоєно.

- О Боже! Ені! Де ти була? - Першим схопився Девор, швидкими кроками наблизився до мене, обіймає, притискає до себе, погладжує спину і голову. - Що це за запах, Ені?

Девор обнюхує мене, що виглядає дуже дивно. Я молюся, щоб йому здався дивним лише вибір нових парфумів, бо я облилася ними з ніг до голови перед виходом із кімнати.

- Ені, ти перестаралася з парфумом... Де ти була, моя дівчинко? - мама зі сльозами на очах радісно мене обіймає, бачу, як важко далися їй ці дні. Але важливо було саме зараз поговорити про мій запах.

Стукну Калеана під час зустрічі. Він досяг своєї підлої мети.

- Що трапилося? Ми місця собі не знаходили, - Девор знову обіймає мене, хоча мамині обійми мені потрібні зараз більше.

- Я не знаю, мене хтось зачинив у кімнаті без дверей, я провела там добу без їжі, - зволікаю, але говорю правду, хоча деталі не додаю.

- О, люба! Хто міг це зробити з тобою? Це хтось із вежі! - Мама відразу кидає здогадки, виконуючи роль детектива. - Напевно, сестриця цих Нотрилів. Вона так неприродно посміхається, точно притримує в рукаві щось злісне, а на вигляд просто ангел!

- Мамо, Нотрили ні до чого. Навпаки, вони допомогли мені вибратися. Якби не Калеан, я б сама не вийшла звідти.

Настала хвилинна тиша. Мама подивилася на Девора, він на неї, потім удвох звернули обличчя до мене. Вони про щось здогадуються, це точно, бачать мене наскрізь. Я вже готова у всьому зізнатися, але прикушую губу, щоб не сказати зайвого. Тим більше, у чому зізнаватись в першу чергу? Що не минуло й дві години, як член Калеана був у мене в роті? Чи в тому, що він – мій призначений? І додати ще, що заміж за Девора я не хочу, бо як чоловік він мені огидний.

Переводжу розмову на тему їжі, влаштовуюсь за столом з тарілкою. Їм усе, що завалялося в холодильнику, навіть не хочеться підігрівати. Прислугу ми давно звільнили, тому доводиться самій собі подавати обід. На щастя, мама постаралася і приготувала смачненького. Бачу на полицях та страви до завтрашнього вечора, всі продукти підготовлені завчасно. Це нагадало мені про те, що заручини не скасували, незважаючи на мою відсутність.

- О, Ені, ми так хвилювалися, місця собі не знаходили!

- Мені дуже шкода, що я змусила вас переживати.

- Ми дзвонили тисячу разів. Де твій телефон?

А правда, де він? Востаннє, коли я його бачила, він лежав у сумочці у кабінеті, з якого мене перемістили до кімнати без дверей. Значить, сумка залишилася у вежі. Замислилась ще раз. Чому Калеан про це нічого не сказав?

Я зависла на кілька секунд, і сама не зрозуміла, як це вийшло, але сумка з телефоном опинилась у мене на колінах. Я мало не впустила її під стіл.

- Ого, Ені. Ти так умієш? – Девор помітив, бо сидів поряд.

- Так, навчилася нещодавно, - ховаю очі в чашці, ловлю на собі здивовані мамині очі. Добре, що вона не ставить запитань, але передчуваю, коли залишимося наодинці, на мене обрушиться шквал. Боюся цього, подумую втекти.

- Мені потрібно в вежу на кілька годин. Нам же не треба нічого зараз готувати, мамо?

- Ені, але в тебе вихідні, начальник про це знає.

- Так, але…

- Ені, нам стільки всього потрібно зробити! Проведи час з Девором, а ввечері підготуємо твою сукню, сервіруємо стіл, поговоримо про дівоче, - мама посміхається з теплотою, але в її очах я бачу більше, вона мене вичитуватиме.

- Гаразд, - погоджуюсь швидко. Навчилася у Калеана. Мабуть, і він під цим словом ховає зовсім не добродушну згоду.

За наполегливими порадами мами, ми з Девором піднялися до моєї спальні. Я нервуюсь, бачу, що і він схвильований. Звичайно, якщо заручини відбудуться, то ми зможемо і ночувати в одному ліжку. Він, напевно, цього хоче, а мене аж нудить від цієї думки. Забула попросити Калеана зняти з мене ті заклинання, які він накладав на свою призначену. Навряд чи він би послухався, але спробувати варто. Тоді я напевно знала б свої справжні почуття до Девора.

- Ені, - він узяв мене за руку, ніжно погладжує, заглядає в очі.

Ми вже сидимо у моїй кімнаті. Я збираю всі свої сили, щоб завчасно дати йому відмову, але його очі надто добрі до мене.

- Все буде добре, не хвилюйся, - обіймає мене, як брат сестру, я не можу стримати важке зітхання. Язик не повертається сказати йому те, що давно настав час озвучити. Я розумію, що дам йому ляпаса, якщо скажу, що не хочу виходити за нього заміж.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍