Володимир Михайлович В'ятрович - Війна і міф. Невідома Друга світова, Володимир Михайлович В'ятрович

Ервіна Штольце, котрий згадував про наказ «провідникам українських націоналістів» Мельнику, кодове ім’я «Консул І», та Бандері негайно зібратися під час нападу Німеччини на Радянський Союз та спровокувати демонстрації в Україні, аби розірвати безпосередній тил радянських армій, а також переконати міжнародну громадську думку у начебто «розпаді радянського тилу».

Але, по-перше, ця загадка так і залишилася лише у виступі радянського обвинувача Миколи Зорі (7 том) і не потрапила до вироку, а по-друге, Абвер у Нюрнберзі не визнали злочинною організацією, тож співпраця з ним з погляду трибуналу не є компрометуючою.

І ще — на допитах НКВД навіть найвищі радянські командири під тортурами слідчих визнавали себе «фашистськими шпигунами».

Міф 43. Радянські війська не чинили воєнних злочинів

Німеччина зазнала не тільки військової поразки. Вона була віддана на милість переможця. І населення Німеччини могло б постраждати ще більше, якби не російський національний характер — відсутність злоби, невміння мститися, любов до дітей, сердечність, відсутність відчуття переваги, залишки релігійності та інтернаціоналістичної свідомості у самій середині солдатської маси. Німеччину у 45-му помилував природний гуманізм російського солдата.

Самойлов Д., « Люди одного варианта: Из военных записок», 1990 р.

Суть міфу

Червона армія захищала СРСР від фашистів, врятувала мільйони людей від знищення та несла свободу всім поневоленим народам Європи. Радянські вояки під час війни не вчиняли воєнних злочинів. Всі розмови про це є ворожою пропагандою та фальсифікаціями, спрямованими на заперечення подвигу «солдатів-визволителів».

Факти стисло

Вояки Червоної армії під час Другої світової війни вчиняли воєнні злочини проти цивільного населення. Такі злочини мали непоодинокий характер. За це чимало червоноармійців засудили військові трибунали.

Факти докладніше

Гаазька конвенція 1907 року про закони і звичаї суходільної війни категорично забороняла грабунок, конфіскацію приватної власності, власності громад та зобов’язувала поважати честь, права та життя окремих осіб.

У жовтні 1944 року Червона армія вступила на територію Східної Пруссії. Як написав один із червоноармійців батькам у Смоленськ: «Нам тепер дозволено робити з німецькими негідниками усе».

«Тепер і наші солдати можуть бачити, як горять їхні [німців] укриття, як бурлакують їхні сім’ї та тягають із собою своє зміїне поріддя, — писав додому ще один радянський військовий. — Вони, мабуть, сподіваються залишитися живими, але їм немає пощади».

Німкеня Габріела Кьопп, яка в 15-річному віці пережила зґвалтування солдатами Червоної армії. У 2011 р. вона видала про це спогади під назвою «Навіщо я народилася дівчинкою?»

У фронтовому листі капітана-червоноармійця знаходимо такі слова: «Наші хлопці вже “скуштували” всіх німецьких жінок. Узагалітрофеїв багато». Ще один радянський офіцер-фронтовик залишив щоденниковий запис: «Звичайно, це неймовірно жорстоко — вбивати дітей. Але німці заслужили на ці звірства».

«Тут спочивають 24 вбиті німці». Братська могила мирних мешканців с. Неммерсдорф у Східній Пруссії, розстріляних червоноармійцями 21 жовтня 1944 р. Нині це с. Маяковське Калінінградської обл. Росії, і жодних знаків біля цього масового поховання немає

Старший лейтенант-зв’язківець Леонід Рабичев згадував, як радянські війська у Східній Пруссії наздогнали колону німецьких утікачів. Червоноармійці поскидали у кювети на узбіччі шосе вози з майном, відтіснили убік старих та дітей і «тисячами накинулися на жінок та дівчат».

Численні випадки злочинів червоноармійців проти цивільного населення фіксували німецькі документи. У січні 1945 року в окрузі Йоганнесбурґ Східної Пруссії радянські вояки вбили кількадесят цивільних осіб, а також кілька французьких військовополонених із колони біженців. У лютому близько 50 осіб, головно дітей та молоді, розстріляли за наказом радянського офіцера. В окрузі Оппельн військовослужбовці Червоної армії лише у січні 1945 року вбили більше 1 200 цивільних німців. В окрузі Велау радянські танкісти розстріляли колону біженців, переважно жінок та дітей. В окрузі Вальдроде червоноармійці обстріляли німецький санітарний транспорт. З тисячі поранених вдалося врятуватися лише 80 особам. Це лише деякі дані з кількох німецьких округів, зайнятих радянською армією.

Пограбування, мародерства, підпали, випадки насильства проти цивільного населення та полонених набули масового характеру. Тому у спеціальних наказах командування радянських фронтів наголошувало на неприпустимості такої поведінки та вимагало у найкоротші терміни відновити у військах дисципліну та порядок. Директива Ставки радянського Верховного головнокомандування зобов’язувала «змінити ставлення до німців, як військовополонених, так і цивільних. Поводитисяз німцями краще».

Це фото, зроблене в серпні 1945 р. в Берліні, було надрукувано в журналі «Life» і підписано так: «Радянський солдат конфліктує з жінкою через велосипед, який він хотів у неї купити»

Але вжитих заходів було явно недостатньо. Наприкінці березня 1945 року доповідна записка на адресу секретаря ЦК ВКП(б) Маленкова фіксує черговий випадок масового зґвалтування радянськими військовослужбовцями жінок у маєтку Ґрутенненґ. Ці жінки навіть не були німками. Документ констатує, що у цьому маєтку був пункт тимчасового розміщення звільнених «остарбайтерів»! Одне з офіційних повідомлень Головного трофейного управління Червоної армії серед «військових трофеїв» згадує десятки тисяч роялів та піаніно, сотні тисяч килимів, предметів меблі та годинників.

Факти злочинів радянських вояків проти цивільного населення були настільки неспростовними та масовими, що їх змушена була визнати навіть офіційна російська історіографія. Президент Асоціації істориків Другої світової війни О. Ржешевський констатував: лише за перші місяці 1945 року за безчинства стосовно місцевого населення трибунали винесли вироки «4 148 офіцерам та великій кількості рядових».

Міф 44. Прапор над Райхстагом підняли Єгоров і Кантарія

Рано-вранці 1 травня на скульптурній групі, що увінчувала фронтон будівлі, вже майорів прапор Перемоги. Його підняли розвідники сержанти М. О. Єгоров та М. В. Кантарія.

«История Великой Отечественной войны Советского Союза»

Суть міфу

Іще одне табу радянської історії цієї