Юлія Бонд - Майбутній мій, Юлія Бонд

24

Маша

Крізь сон відчуваю присутність Олега. Він притискається до мене збоку, обійнявши за талію. Його рука ковзає під мою сорочку і завмирає на моєму пупку, а потім гладить живіт, обпалюючи теплом своєї гарячої долоні.

Його м'які губи накривають мої губи. Гарячий язик штовхається в рот, забираючи мій тихий стогін. Перекочуюсь на спину і розводжу стегна в сторони, дозволяючи Олегу влаштуватись зверху мене.

Гладжу його плечі та спину, відчуваючи, як під пальцями перекочуються сталеві м'язи. Ми важко дихаємо. Видихаємо один одному в рот, а потім знову цілуємось.

– Маше...

Говорить чужий голос і я остаточно прокидаюся. Розплющивши очі, навіть у нічному сутінку я впізнаю Макса.

Серце завмирає. Не знаходжу в собі сил, щоб закричати й лише намагаюся відштовхнути хлопця, упершись долонями у його плечі.

Я веду заздалегідь програшну битву. Сили не рівні. Я знерухомлена під вагою тіла Макса і всі мої спроби чинити опір закінчуються провалом.

– Максе, – хочу кричати, але за фактом шепочу: – Не чіпай мене, будь ласка.

– Маша, Марічко...

Повторюючи моє ім'я, як мантру, Макс хапає мене за обидві руки й заводить над головою.

– Олег уб'є тебе, Максе, – плачу я, уткнувшись в плече Максима.

Ігноруючи мої благання, Макс припадає до моєї шиї з поцілунками.

– Максиме, не треба.

Нібито не почувши мене, Макс вбирає в рот мою пипку і злегка стискає її зубами.

Штурхаюся ногами, не припиняючи чинити опір. Мені потрібно зупинити Макса за будь-яку ціну, поки не сталося непоправне. Інакше мені навіть подумати страшно, як ми всі житимемо далі…

– Максиме, що ти робиш? Навіщо? Одумайся, будь ласка, – емоції переповнюють мене, і я починаю битися в істериці. – Максе, ні. Я не хочу. Ні.

Макс забирає мої крики, втовкмачуючи в рот з черговим поцілунком. Він мучить мої губи болісно довго, і я ледве не задихаюся від нестачі кисню.

Серце скаче галопом, а по венах розтікається страх. Мені страшно. Дико страшно. Я не можу зупинити хлопця. Не можу закликати його до здорового глузду і припинити мене силоміць схиляти до сексу.

– Я хочу тебе, Маріє. Дуже хочу.

Я чую хрипкий голос і не впізнаю у ньому звичайну інтонацію. Напився?

– Максе, не треба. Будь ласка…

Продовжуючи мене ігнорувати, Макс стискає мої зап'ястя однією рукою, а іншою тягнеться до трикутника між ніг.

Він кладе свої пальці на тонке мереживо моїх трусиків і через тканину починає легко масажувати складочки. Його рухи повністю позбавлені ніжності та м'якості. Він грубий і наполегливий.

Вирішивши, що я збудилася і готова в себе прийняти, Макс розриває на мені трусики й відкидає їх убік. Гладить пальцями клітор і, намацавши горошину, розтирає її круговими рухами.

Я продовжую звиватися під вагою чоловічого тіла. Вгризаюсь зубами в плече і відчуваю у роті металічний присмак крові.

– Максе, будь ласка, не треба. Я прошу тебе. Зупинися, доки не пізно.

Хлопець тягнеться рукою до своїх стегон. Довго порається з блискавкою на джинсах, і в мене з'являється деяка свобода в рухах, коли Макс звільняє мої руки.

Дію, не роздумуючи. Схопивши з тумбочки склянку з водою, розбиваю її об голову хлопця.

– Курва, – репетує Макс, чіпляючись руками за голову.

І поки Макс, схопившись руками за голову, відсувається убік, я підриваюсь на ноги. Вибігаю зі спальні та стрімголов несуся, куди дивляться очі. Спускаюся сходами, що ведуть на перший поверх, і прямую до вхідних дверей.

Швидкий пульс віддає луною у скронях, а серце тарабанить десь у горлі.

Не знаю, чи женеться за мною Макс. Я просто біжу вперед. Не озираюсь. А діставшись до вхідних дверей на першому поверсі, відчиняю замок і вивалююся на вулицю.

Почувши рев мотора, бігу до воріт. Металеві ролети з шумом підіймаються та звільняють в'їзд у двір. Сліпуче світло фар змушує мене мружитися.

Помітивши мене, Олег одразу виходить із машини. Підбігає до мене і хапається за моє тремтяче тіло руками, обмацуючи кожен міліметр.

– Маріє? Що трапилося? Ти чому у такому вигляді?

Олег озирає мене з голови до ніг, але нічого не розуміє.

– Я...

Я не можу говорити складно і зрозуміло. Тремтячими пальцями чіпляюся за плечі Олега і, піддавшись емоціям, голосно плачу.

– Що з тобою, дівчинко? Тебе хтось образив?

– Макс.

Встигаю вимовити лише ім'я і цього достатньо, щоб в Олега "впала шторка".

– Уб'ю, – гарчить Олег.

Взявши мене за зап'ястя, Олег веде за собою, але я пручаюсь.

– Я не хочу туди, будь ласка. Олегу!

– Добре, сідай у машину і чекай на мене тут.

Притиснувши до своїх грудей, Олег цілує мене в верхівку і відводить до “Геліка”. Відчиняє переді мною дверцята і допомагає влаштуватися на задньому сидінні. Коли Олег зачиняє в машині двері, я підбираю під себе ноги та хапаюсь за голову обома руками.

Мене накриває істерикою…

Час тягнеться болісно довго, а Олег не повертається. І мені стає страшно за всіх нас, варто лише подумати, що зараз відбувається у будинку Олега.

Я виходжу з машини й на ногах, що не гнуться, йду до будинку.

Підозріла тиша зустрічає мене на порозі й від цього стає ще страшніше. Іду сходами, що ведуть на другий поверх. Зупиняюся навпроти спальні Олега і не поспішаючи відчиняю двері. У кімнаті нікого немає, лише шум води та чиєсь мукання закликають мене зайти у ванну.

– Роздупляйся, дідько, – гарчить низький голос, так схожий на голос Олега.

Побачивши Олега, що нависає над Максом і утримує біля краю ванни, я голосно скрикую. Тому що Олег насильно поливає голову сина водою з лійки та гасить будь-які спроби Макса чинити цьому опір.

– Що відбувається, Олегу?

Обернувшись на мій голос, Сокіл продовжує занурювати синову голову під струмені води.

– Вийди, Маше, – наказує Олег.

– Що відбувається? – повторюю своє запитання, але вже голосніше та вимогливіше.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍