Джулія Ромуш - Наречений моєї сестри, Джулія Ромуш

Розділ 17.1

Гаспару явно подобалося побачене. Він знаходився в передчутті. Навряд чи він очікував подібної зухвалості від мене.

 

- Я думав, що мені доведеться тебе вмовляти, - прохрипів чоловік все так само не зводячи з мене очей.

 

- А мені здавалося, що це мені доведеться умовляти тебе, - підняла наручники до рівня свого обличчя і легенько ними потрясла. Так що вони почали звиватися наче змійка.

 

- Я завжди був прихильником нестандартних підходів, - посміхнувся чоловік.Ага, а ще й нестандартних підкатів. Ось тільки це я вголос не вимовила.

 

Я взагалі зараз не бачила сенсу розмовляти. Чим більше говорилося слів, тим більше втрачалося часу. А його у мене залишалося не так багато. Мені потрібно було якомога швидше здійснити задумане і бігти. Збігати нахабно і ганебно. Якнайдалі. Тому що після зробленого мене навряд чи б погладили по голові.

 

- Знімай з себе одяг, це зайве, - спеціально пройшлася в цей момент язиком по губах, щоб цей ідіот повірив, що мене і справді заводило подібне.

 

Я з огидою спостерігала за тим, як він встав з ліжка та почав позбуватися ганчірок.

 

- Лягай, - кивнувши в сторону ліжка, я посміхнулася так, що у Гаспара загорілися очі. І тут я зрозуміла, що ситуація була повністю в моїй владі. Я могла крутити ним як хотіла і це навіть спрощувало мені задумане.

 

Коли чоловік ліг на ліжко, я підійшла ближче. Присівши поруч з ним, я підняла його руки до узголів'я ліжка. Я спеціально вибрала саме цю кімнату, тому що тут було до чого пристебнути його руки біля голови.Коли чоловік був пристебнутий, я схопила його краватку.

 

- Ти навіть не уявляєш, як сильно мене заводиш, дитинко, - краще цей придурок мовчав би.

 

Я лише швидше закрила його очі краваткою, щоб він не побачив, як я скривилася від його компліменту.

 

- Тобі не здається це зайвим? - Стривожено запитав чоловік.

 

- Ну, будь ласка ... я обіцяю, що тобі сподобається. - Сказала благальним голосом, і коли побачила посмішку на його нахабній пиці зрозуміла, що він згоден. І саме в цей момент я схопилася пальчиками за його боксери. Так, саме так, він повинен був залишитися тут абсолютно голим.

 

- А ти пустунка, - прогарчав Гаспар, коли я, кривлячись від огиди, з закритими очима стягувала з нього труси.

 

Коли справа була зроблена, я зім'яла труси й провівши пальцем по його губах, змусила його розкрити рот, а після заштовхала його труси йому ж в рот.Він почав мукати й смикатися на ліжку, а я лише нахилившись сказала йому на вухо:

 

- Як думаєш, скільки мені заплатять за тебе журналісти, якщо я продам їм твої оголені фото? Або краще мені знайти збоченця і продати йому ніч з тобою? Думаю, за тебе повинні запропонувати не маленьку суму? Ти ж любиш купувати людей, покруч. Як щодо того, якщо тебе самого продадуть?

 

Він почав верещати як свиня на рожні, а я й справді зробила пару фото, так, щоб він почув звук. Нехай боїться, покидьок.

 

Обережно причинивши за собою двері, я намагалася якомога тихіше йти по коридору. З побоюванням озиралася на всі боки, намагаючись зрозуміти чи бачив мене тут хтось чи ні. З жахом вслухалася в кожен шерех і вже придумала тисячу відмовок про те, чому я перебувала зараз тут. Хоча пояснення було, як завжди, на поверхні. Тут же попросту була моя кімната.
Насправді головним було не зустріти когось, хто зміг би мене тут затримати своєю балаканиною. А цими людьми були: будь-який з решти двох кандидатів на мою руку, дядечко, Саманта або, як не дивно, Габріель. Хоча якщо зіткнусь з останнім, навряд чи ми будемо розмовляли.У кращому випадку ми б почали сперечатися і сваритися, а в гіршому він би просто поцупив мене в якусь із вільних кімнат. А так мій шлях був відкритий.

 

Я прямувала до запасних вхідних дверей, поруч з якими у мене була припасена невелика дорожня сумка з мінімальним набором речей, які мені могли б знадобитися найближчим час.

 

За моїми розрахунками, в запасі у мене мало бути кілька годин. Дядько, знаючи, що я пішла кудись з Гаспаром, не кинеться мене шукати якийсь час. Ні мене, ні його. А коли схаменеться, то мене і слід прохолоне. І, головне, він не знатиме хто допоміг мені звідси змитися. А все тому, що я і сама цього не знаю і до останнього не дізнаюся.

 

Перед входом було припарковано безліч машин. Як добре. Ця звана вечеря в результаті виявилася мені на руку.Не роздумуючи довго, я рушила до самої крайньої машини, яка стояла далі від входу через те, що цей гість приїхав пізніше за інших. А якщо приїхав пізніше, то і поїде раніше. Йому-то потрібно буде випускати всі інші машини.

 

Мій розрахунок був гранично простий - сісти в першу-ліпшу відкриту машину і зачаїтися, щоб мене непомітно вивезли за межі володінь дядечка. Але ховатися в салоні - це означало піддати себе ризику. Саме тому я стала перевіряти багажники. У самій крайній машині він виявився замкнений на мій жаль, а ось у машини перед ним - відкритим. Бінго. Здається, у мене сьогодні вже є переможець.

 

Знала б ця людина який цінний вантаж вона буде везти сьогодні у своєму багажнику ...                                                                                                                                                     
                                                                                                                                                    
                                                                                                                                                    
                                                                                                                                                    
                                                                                                                                                   

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно