Франко І. Я. - Поезії, що не ввійшли до збірок (1875-1898), Франко І. Я.

с. 113). Ранній автограф має неістотні розходження порівняно з основним текстом. Крім того, в ньому відсутній заголовок і викреслені такі два рядки другої строфи:

 

Що між нами народнії сльози,

Що любитись не мож нам, не слід.

 

Подається за автографом (ф. 3, № 232).

Осторога. Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Світ», 1925, № 5, с. 3. Збереглися два автографи - ранній (ф. 3, № 193, с. 61-62) та останніх років життя поета (ф. 3, № 232, с. 113-114). Перший не має заголовка, в його тексті є незначні розходження порівняно з основним текстом. Наводимо передостанні два рядки раннього автографа:

 

Сли зможеш ти тягти весло те,

І не лячні ти бурі тії…

 

Подається за автографом (ф. 3, № 232).

Апострофа. Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Світ», № 11-12, с. 3. Збереглися два автографи - ранній (ф. 3, № 193, с. 62), без заголовка, і останніх років життя поета (ф. 3, № 232, с. 114). Автографи мають неістотні розходження. Зокрема у ранньому автографі третій рядок читається так:

 

Днесь пора змінная.

 

12-й рядок має такий вигляд:

 

Впадеш у гріб.

 

Подається за автографом (ф. 3, № 232).

Перспектива. Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Світ», 1926, № 11-12, с. 3-4.

Подається за автографом (ф. 3, № 232, с. 114). Інший автограф (ф. 3, № 193, с. 63), без заголовка, є першим начерком вірша.

На могилі. Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 152-153. Збереглися два автографи - ранній (ф. 3, № 193, с. 64), без заголовка, та останніх років життя поета (ф. 3, № 232, с. 115). Автографи мають деякі розходження. Для порівняння наводимо восьму строфу з раннього автографа:

 

Так прорік я, і в тій хвилі

Мні з очей ся покотили

Сльози дві гіркі, криваві,

Розкотились по мураві.

 

Подається за автографом (ф. 3, № 232).

«Не раз безсонному здається…». Вперше надруковано М. Возняком у кн.: «Іван Франко», 1926, с. 244-245.

Подається за автографом (ф. 3, № 232, с. 117). Інший, ранній автограф (ф. 3, № 192, с. 54) має неістотні розходження порівняно з основним текстом.

До Дранмора. Прочитавши його поему «Requiem». Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Глобус», 1926, № 13, с. 278.

Подається за автографом (ф. 3, № 232, с. 119). Зберігся ранній автограф (ф. 3, № 192, с. 55), без заголовка, що є першим начерком вірша.

Дранмор - псевдонім швейцарського поета Фердінанда Шмідта (1823-1888), послідовника філософії Шопенгауера.

«Довга ніч для того…». Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 154

Подається за автографом (ф. 3, № 193, с. 79).

«Мов той пишнобарвний цвіт прекрасний…». Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 155. Умовно датується 1883 р.

Подається за автографом (ф. 3, № 193, с. 79).

«Коли чесний упаде, то гнеть повстає…». Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 155. Умовно датується 1883 р.

Подається за автографом (ф. 3, № 193, с. 36).

«Дрібнії сили вмій докупи збити…». Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 155. Умовно датується 1883 р.

Подається за автографом (ф. 3, № 193, с. 44).

«Харчем, що жизнь тобі дала…». Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 155. Умовно датується 1883 р.

Подається за автографом (ф. 3, № 193, с. 41).

«В природи нема ні ядра, ні лупини…». Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 155.

Подається за автографом (ф. 3, № 191, с. 7).

Звірячий парламент. Уривок політичної байки. Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Глобус», 1926, № 13, с. 278. Збереглися два автографи - ранній (ф. 3, № 193, с. 50-52), без заголовка, та останніх років життя (ф. 3, № 232, с. 109). В другому автографі Франко зробив незначні стилістичні виправлення.

Подається за автографом (ф. 3, № 232).

Меморандум будяків. Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Культура», 1925, № 1, с. 4-7.

Збереглися три автографи - останніх років життя поета (ф. 3, № 232, с. 105-107) та дві ранні редакції - чернеткова (ф. 3, № 193, с. 46-50), під заголовком «Меморандум будяків», і чистова (ф. 3, № 296, с. 1-2), під заголовком «Про пам’ятне письмо будяків». До автографа № 193 Франко подав таку примітку:

 

Меморандум будяків.

Домагаються, щоб були признані царями рослин, а то на слід[уючих] підставах:

1. сильне коріння, котре ссе з всякої землі;

2. артистично витинане листя;

3. горда непідлеглість - нікому не служать, бо ні на що не здалі;

4. множество насіння, котре летить з вітром і швидко приглушило би нужд[енних] рабів людських: жито і пшеницю;

5. місія на всході; в степах укр[аїнських] вони властиво були защитою Євр[опи] від татарви, були przedmurrem chrzesciaństwa. 26

 

Зато жадають:

1. щоб ніхто не смів їх нищити, щоб хлопці не сміли стинати їх головок ані палити їх насіння;

2. щоб признане їх історичне право посідання щонайменше східної половини Європи, котру вони оборонили;

3. щоб в гербах і коронах царських замість лілей, лаврів і рож були листки і головки будяків. Fiat!

 

До автографа № 296 Франко подав епіграфом уривок із статті реакційної польської газети «Nowa reforma» (1883, № 175), в якій проголошувались прагнення польських магнатів.

Ці реакційні погляди Франко гостро висміяв у сатиричному вірші «Меморандум будяків».

Подається за автографом (ф. 3, № 232, с. 105-107).

Do Józi D[zwonkowskiej]. Вперше надруковано у кн.: «Літературна спадщина. Т. І. Іван Франко», с. 28-29.

Подається за автографом (ф. 3, № 232, с. 121).

Дзвонковська Юзя - знайома поета.