Франко І. Я. - Поезії, що не ввійшли до збірок (1875-1898), Франко І. Я.

281:

 

Я недужий, хоч доктори

Кажуть, що здоров, як уж.

Серця тайні фібри хорі,

Сам душі вузол недуж.

Що у других міцно, тісно

У суцільну зв’язь сплелось,-

В мене - як? Се богу звісно,

Розв’язалось, розпряглось.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Ба та волі нерв підтятий

Орган жизні нездоров.

 

Подається за автографом (ф. 3, № 232).

 

Мачуха. Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1883, № 1, с. 5, під заголовком «Прикоротала мене мачуха погана…» у складі циклу «Нічні думи».

Збереглися три автографи: ф. 3, № 192, с. 56, датований «13.XII 1882»; ф. 3, № 281, с. 2; ф. 3, № 232, с. 85, написаний в останні роки життя поета. Третій автограф не має суттєвих розходжень порівняно з двома попередніми, аутентичними автографами.

Він відрізняється від них лише тим, що має заголовок «Мачуха».

Подається за автографом (ф. 3, № 232).

 

1883

 

«Як двоє любляться, а ждуть…». Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Глобус», 1926, № 14, с. 296. Збереглися два автографи - ранній (ф. 3, № 190, с. 31) та останніх років життя поета (ф. 3, № 232, с. 89-90), дещо відмінний від попереднього. Для порівняння наводимо п’яту і шосту строфи із автографа № 190:

 

Коли не буде між тобов

Голодних, бідних і трудних,

Ані обійдених судьбов,

Ані слуг, ані панів гордих,

 

Коли у твоїх всіх дітий

Науков мислі розцвітуть,

Тоді, народе мій святий,

Тоді мене ти позабудь.

 

Є відмінності і в кількох інших рядках.

Подається за автографом (ф. 3, № 232).

Смертельно ранений. Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 144-145.

Збереглися два автографи - ранній (ф. 3, № 216, с. 47) та останніх років життя (ф. 3, № 232, с. 93-97). Ранній автограф під заголовком «Хорий» має деякі відмінності порівняно з автографом № 232. Наводимо текст за раннім автографом.

 

ХОРИЙ

 

I

 

Спинили кров! Пощо спиняти?

Нехай тече та клекотить.

Як та криниця! Час вмирати,

Бо страшно, тяжко тутка жить!

Ох як болить! Та лиш на хвилю,-

Здоров’я швидко надійде,-

Великий пан прийде,- похилю

Послідній раз чоло своє

Під сильною його рукою,-

Відтак спокій і забуттє!

 

Що там за гомін? Наді мною

Лежить він, мов важка скала,

Мов пітьми темної гора!

Що то за крик? Ах, знаю, знаю,-

Се вулицями стугонить

Ріка народу і валить

Тиранський трон! Гармати грають,

Пожар лютує, кров плине,

Се революція, єдине,

Коханеє дитя моє!

 

Га, де я? Чом я не між ними,

Не між борцями молодими,

Не серед лютого вогню?

О боже,- трони і тирани

Втонуть у крові,- а вони

Сказать готові: «Де ж був ти,-

Чом ти не бився разом з нами?»

Я ж довго, довго працював,

І слушного часу я ждав,

Де ж я тепер? Куди попав?

 

Понурі стіни і склепіння

Злорадно пнуться надо мнов,

Мов вороги. Бліде проміння

Ледве-ледве тут прориваєсь

Знадвору. В мене сил немає,-

На мні, круг мене всюди кров…

Не можу встати! Лютий біль

Пропалює до кості тіло…

А там,- а там кипить десь діло,

Сон чудний сповнюється мій.

 

Година тому… я дав знак

До лютого, страшного бою.

Я сильний був, здоров,- о, як

Бажав я кинутись стрілою

І наложити головою,

Зломивши ворога! Та ні,

Не доведесь, видиш, мені

Кінця дожити! Бій триває,

А холод, пітьма підступає

Чимраз то ближче, мов у сні.

 

Ох, як пече! Води, водиці!

Так! Легше стало! Підведіть

Вгору́ капинку подивиться

Послідній, може, раз на світ.

Як чудно, тепло, сонце сяє,-

Як зелень розкішно блищить,-

Який світ гарний,- та хто знає,

Чом нам на нім так гірко жить?

Ох, як же гірко! Нагадаю

Своє життя в тім чуднім раю!..

 

II

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

Хвиля зневіри. Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Глобус», 1926, № 13, с. 278.

Подається за автографом (ф. 3, № 232, с. 99-100). Зберігся ранній чорновий автограф, (ф. 3, № 317, с. 1), в якому відсутня перша строфа (одірвано верхній шматок паперу).

До штурму! Вперше надруковано М. Возняком у кн.: «Іван Франко», 1926, с. 239. Збереглися два автографи - ранній, 1883 р. (ф. 3, № 193, с. 40-41), без заголовка, та останніх років життя поета (ф. 3, № 232, с. 101), в якому Франко зробив незначні стилістичні правки і дав віршеві заголовок.

Подається за автографом (ф. 3, № 232).

«Не схиляй своє личко прекрасне…». Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Світ», 1925, № 5, с. 4. Збереглися два автографи - ранній (ф. 3, № 193, с. 53-54) та останніх років життя поета (ф. 3, № 232, с. 103). Автографи мають незначні розходження в тексті першої і останньої строф.

Подається за автографом (ф. 3, № 232).

Рибачка. Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Світ», 1926, № 11-12, с. 3.

Подається за автографом (ф. 3, № 232, с. 111). Більш ранній автограф (ф. 3, № 134, с. 116) не має заголовка.

Я забув. Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Світ», 1925, № 5, с. 3. Збереглися два автографи - ранній (ф. 3, № 193, с. 59-61) та останніх років життя поета (ф. 3, № 232,