Франко І. Я. - Поезії, що не ввійшли до збірок (1875-1898), Франко І. Я.

І в серці зберігав спокій, свободу,

Любов до правди й рідного народу.

Всміхалась доля і мені часом,

Та щастя я не вмів в лету ловити.

Не вмів у щасті сам себе забути,

Забути других, бідних та слабих.

Я й бачив горе скорше, ніж провину,

Зрів слабість там, де другі підлість зрять,

У всім старавсь найти поперед всього

Зерно добра й зерно те оцінить,-

І з власних мук, і з досвіду тяжкого

Не виніс я ненависті до злого.

Ох, бо ненависть - се ж ознака сили,

А я слабий, м’який, тривожний був.

Я змалку звик коритись і боятись

І виростав рабом, немов провину,

Таючи в собі ті горді чуття,

Що справді вольним роблять чоловіка.

І рабські привички отрутою

Запали в кров мою і помутили

Пречисте джерело життя. Каліка,

На бойовище світу вийшов я,

Судном хрупким в бурхливе виплив море,

І кождий вал мене збивав з пуття.

Так я пройшов, зран[ивши] душу й ноги,

До половини земної дор[оги].

В піску безплоднім я старавсь найти

Хоча й маленьке золоте зерно…

На цю тему Франко опублікував оповідання польською мовою «Rąbacz» у журн. «Przegląd Społeczny», 1886, т. II, с. 233-239, і українською мовою оповідання «Рубач» у збірці «Сім казок» (Львів, 1900, с. 3-14). В нашому виданні оповідання «Рубач» друкується в 16-му томі. Умовно датується 1882 р.

Подається за автографом (ф. 3, № 299).

Народна гутірка про комету з осені 1882 р. Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 132-133.

Збереглися два автографи - чистовий (ф. 3, № 214, с. 78, з кінця зошита) і чорновий (ф. 3, № 597, с. 4). Автографи не мають істотних розходжень.

Подається за автографом (ф 3, № 214).

«Жолудь збирати в ліс побігли діти…». Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 133.

Зберігся автограф (ф. 3, № 214, с. 79, з кінця зошита), який перекреслений Франком, як і ряд інших віршів, в процесі готування збірки до друку. Поряд поет написав уривок іншого варіанта цього вірша:

В ліс поблизький на жолудь

Веселенькі діти йдуть:

Недалеко царський ліс,

Тут дуб за окопом ріс,

А здоровий ввиш і вшир,

А рясний то, мов панцир,

Вітер віє, повіває,

Що гильками похитає,

То жолуді ті, мов град,

Густо з конарів летять…

Умовно датується 1882 р.

Подається за автографом.

«My lubimy Rusinów…». Вперше надруковано в журн. «Зеркало», 1882, № 22, с. 174, під заголовком «Patriotnik». В останні роки життя Франко дав йому іншу назву: «My lubimy Rusinów» і готував до друку, маючи на увазі вмістити його у збірку поезій. Але цей задум не здійснився. З новим заголовком вірш вперше опубліковано у кн.: «Літературна спадщина. Т. I. Іван Франко», с. 27-28.

До цієї гострої сатири на польську шляхту Франко додав в останні роки життя таку примітку: «Написано д[ня] 15 жовтня 1882, друковано тоді ж у часописі «Зеркало», ч. 22, ст. 174, під заголовком «Patriotnik».

Подається за автографом (ф. 3, № 232, с. 79).

[ІЗ ГАЛИЦЬКИХ ОБРАЗКІВ]

Лісовою вузькою дорогов. Вперше надруковано О. Кисельовим у журн. «Радянська література», 1941, № 4-5, с. 11-13.

В рукописному плані збірки «З вершин і низин» (ф. 3, № 214, с. 50, з кінця зошита) цей вірш під заголовком «Старець з губами» вписаний до циклу «Галицькі образки». Слідом за ним у списку стоїть вірш «Як люблю я по лісі блукати», тематично близький до першого. Під заголовком «В лісі» він надрукований у збірці «З вершин і низин» (1893, с. 200). Вірш має спільну заключну строфу.

Збереглися автографи - ф. 3, № 214, с. 80-82, з кінця зошита, та уривок вірша (ф. 3, № 211, с. 23, з кінця зошита) із підзаголовком «Із галицьких образків». Наводимо текст цього уривка:

Лісовою дорогою йду я,

День осінній, мокро, студено;

Мов недужий ліс, тужить і плаче;

Моя думка усе про одно.

Про одно те народнеє горе

І про те, чим йому помочи,

З безвідрадного горя, додому

Похилив я чоло ідучи.

Умовно датується 1882 р.

Подається за автографом (ф. 3, № 214).

ІЗ МОЇХ ВАНДРІВОК ПО ГАЛИЧИНІ

Похвала Дрогобича. Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 139-141. Збереглися два автографи - ранній (ф. 3, № 1618, с. 31-33) та пізніший (ф. 3, № 214, с. 86-87, з кінця зошита). На с. 32 раннього автографа є така примітка автора: «В середніх віках жидам не вільно було мешкати по містах всуміш з християнами, а вони замешкували звичайно окрему дільницю, одгороджену, а часто й одмуровану од решти міста. Тота дільниця чисто жидівська звалась зіталіянська Ghetto».

Подається за автографом (ф. 3, № 214, с. 86-87, з кінця зошита).

Як краківський Zygmunt… - дзвін у краківському католицькому соборі.

Храм готицький - костьол у Дрогобичі, побудований в XVI ст.

Львівська Зарваниця - район м. Львова.

Нічні думи

Недужий. Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1883, № 1, с. 5, у циклі «Нічні думи». Цикл складався із чотирьох віршів: «Я недужий, я втомився», «Прикоротала мене мачуха погана», «Ночі безмірнії, ночі безсоннії» та «Не раз у сні являється мені». Два останніх вірші увійшли до другого видання збірки «З вершин і низин» (1893).

Збереглися три автографи - два ранніх (ф. 3, № 281, с. 2; № 192, с. 44, з датою «12 грудня 1882 р.») та автограф, написаний поетом в останні роки життя (ф. 3, № 232, с. 81), що має певні розходження порівняно з ранніми автографами. Для порівняння наводимо другу і третю строфи та два останні рядки четвертої строфи автографа №