Микола Петрович Трублаїні - "Лахтак"

class="book">Услід йому почувся тихий сміх кочегара. Гучномовець не працював уже майже півмісяця.
Розділ VI

Ранками Вершомет сходив на кригу і гуляв довкола пароплава, сподіваючись зустріти звіра. За кількасот метрів від «Лахтака» з'явилась ополонка. Там мисливець вичікував нерп.

— І ведмедям уже час гуляти, — казав він, дивуючись із відсутності звіра.

Разів зо два зустрічались сліди песців, і це наштовхувало на думку знову почати полювання на цього арктичного лиса. Адже перше полювання кінчилося нічим. Пасток так і не поставили. Зустріч з норвежцями і клопоти, що охопили мисливця-боцмана, примусили його забрати пастки назад на пароплав.

На цей раз Вершомет сам відніс чотири пастки на те місце, де колись з юнгою знайшов Еріка Олаунсена.

Слідів песця він помітив там значно менше, ніж раніш, але, очевидно, звір ще не відвідував ті місця. Ополонка між торосами взялася міцним шаром рівного льоду.

Вершомет поставив пастки і вирішив найближчими днями спробувати мисливського щастя на острові.

Наступного дня мисливець пішов оглядати пастки. Його супроводили Запара і Стьопа.

Низько над обрієм. світило сонце. Воно освітлювало крижане поле, вкрите торосами й сніговими застругами, пароплав і стрімкі чорні скелі, що вимальовувалися на фоні білого ландшафту острова Місячної Ночі.

По дорозі говорили про кригу. Вершомет висловлював припущення, що стискання може повторитись, що крижане поле, в яке вмерз «Лахтак», може притиснути до берега, і тоді їм загрожує небезпека лишитись без пароплава. Запара ж гадав, що, по-перше, їх захищають айсберги, які стоять на мілинах (про це, на його думку, свідчило те, що, відколи вони стоять під берегом, не помітно ніякого дрейфу), і, по-друге, перебуваючи по цей бік острова, вони прикриті самим островом від океанської припливної хвилі.

Розмовляючи, підійшли вони до першої пастки. На снігу біля неї сидів пухнастий звірок. Дві залізні дуги міцно тримали його за лапу…

— Треба сподіватись багатої здобичі, — висловив свою думку Запара.

— Хто його знає… — відповів мисливець, не бажаючи про це говорити.

— Тепле хутро має песець, — звернувся метеоролог до юнги, — тому й цінується так. Винищують його дуже, але останнім часом все більше переходять на розведення в спеціальних розплідниках. Найкраще розводити його на островах, коло яких море або зовсім не замерзає, або замерзає на дуже недовгий час. Тоді вони не тікають з острова. В інших же випадках доводиться ставити огорожу, вкопуючи її глибоко в землю. Страшенно гризучий звір. Головне — хапає в зуби все, що потрапляє на очі. У Фрітьйофа Нансена, коли він зимував на Землі Франца-Йосифа, ці лисиці вкрали термометр. Через деякий час Нансен знайшов його в скелях. Але вони вкрали його вдруге, і вчений, скільки не шукав, нічого не знайшов.

— М'ясо їх можна їсти? — поцікавився Стьопа.

— Про це треба спитати Вершомета. Я читав, що голландські моряки пробували їсти м'ясо песця: воно здалося їм дуже твердим і несмачним. Але вони їли те м'ясо. Крім того, вони били білих ведмедів, але вважаючи, що ведмеже м'ясо отруйне, не їли його.

— Ну й чудаки були оті голландці, — заявив Вершомет, слухаючи Запару. — Хіба ж можна таку гидоту їсти, — мисливець труснув мішком, — і зовсім не їсти ведмежатини!

Підійшли до другої пастки, але там їх чекало розчарування. Пастка стояла порожня. Порожніми знайшли третю і четверту. Лише в четвертій якийсь хитрун-звірок витяг і з'їв принаду. Пройшовши по слідах, мисливець з'ясував, що це той самий песець, який лежав у нього в мішку. Звірові вдалося витягти з четвертої пастки принаду, і потім, очевидно, певний своєї спритності, він пройшов до першої, але там йому не пощастило.

Вершомет був у лихому настрої. Він мріяв про багату здобич, а замість того вловив лише одного звіра. Крекнувши, він сказав:

— Ні, треба перебиратись на острів. Завтра рушаю туди.

Вони повернули назад. Стьопа витягнув з Вершометового мішка звіра і, тримаючи його за довгий пухнастий хвіст, показував усім. Ерік Олаунсен, як знавець, дмухнув на хутро і потім погладив рукою.

— Ельгар, — сказав він, показуючи очима на песця. — Ельгар. — І, показуючи на себе, додав — Я назиуйсь чукчі Ельгар.

Олаунсен уже знав кілька російських слів; Стьопа знав кілька норвезьких, і тепер з'ясувалася таємниця слова Ельгар. Виявилось, що Еріка Олаунсена чукчі прозвали Ельгаром, інакше кажучи — полярним лисом.

Розділ VII

Другого дня мисливець не пішов полювати на острів. Вахтовий у бінокль помітив на кризі двох людей, які йшли з острова. Поки чекали гостей, Стьопа витяг на палубу складаний гумовий човен, так званий кліпербот. Юнга дістав його з боцманської комори.

Цей кліпербот свого часу потрапив до Лейте від морського льотчика, літак якого зазнав аварії, налетівши на мілину під час посадки. Льотчик мусив кинути поламаного літака і рятуватися на кліперботі. Його підібрала шлюпка «Лахтака». Історія ця мала значну давність, і Лейте зовсім забув про човен.

Тепер, з дозволу Лейте, юнга вирішив випробувати кліпербот в ополонці, що відкрилась між кригою. Захопивши човна і весло, він подався до ополонки. Ерік Олаунсен, або, як тепер його називали, Ельгар, хотів супроводити юнгу, але Запара його затримав.

— Не рекомендую. Не рекомендую! — сказав метеоролог і заперечливо махнув рукою.

З юнгою пішов Шелемеха.

— Ви б рушницю взяли, — порадив