Рут Хоган - Хранитель забутих речей

можна, якщо постаратися. Мати вирішила: воно того варте, якщо дасть Хлої більше впевненості у своїх силах. А містер Мітчелл — такий чудовий учитель. Здається, він справді дбає про своїх учнів, не так, як деякі зі школи — просто відпрацьовують свої години, беруть гроші й утікають.

Спершу це захоплювало. Він став трохи довше затримувати на ній погляд у класі, усміхався тільки їй. Хлоя знала — вона для нього особлива. Йдучи на перше приватне заняття, дівчина дуже нервувалася. Заходячи до його будинку, вона нафарбувала губи блиском «Пристрасні вуста», рожевим і сяйливим. А потім вона стерла його знову. Протягом третього уроку він посадив її біля себе за фортепіано. Його рука на її стегні була такою збудливою і захопливою. Але це неправильно. Як зрізати дорогу вночі через темну алею. Ти знаєш, що не треба цього робити, це небезпечно, але, можливо, цього разу все обійдеться. Наступного разу він став біля неї і поклав руку їй на груди, лагідно, пестливо. Сказав, що хоче перевірити, чи правильно вона дихає. Дитячі романтичні фантазії змела огидна реальність його рук, що настирливо нишпорили її тілом, і гаряче уривчасте дихання їй у вухо. Та чому вона повернулася туди? Навіть після цього вона й далі ходила до містера Мітчелла. Бо як же Хлої відмовитися? Що сказати матері? Вона хотіла цього так само сильно, як і він. Він утовкмачив це Хлої, ця напівістина пов'язувала її. Так, спершу хотіла, чи ні?

Фізичний біль досі відлунював у її тілі, підживлюючи спогади про те, що сталося. Вона казала «ні». Вона кричала «ні». Але, можливо, лише у своїй уяві, не вголос. Її тіло, яке досі належало тільки їй, утрачене назавжди — взяте чи віддане, Хлоя досі не певна. Вона витерла рот і помітила браслет дружби на руці. Містер Мітчелл дав їй цей браслет наприкінці першого заняття, сказавши, що вони стануть дуже особливими друзями. Хлоя зірвала браслет зі свого зап'ястя і пожбурила геть. Узяте. Тепер вона зрозуміла це.

Саншайн покрутила браслет у своїх руках. Лора не побачила, як вона здригнулась. Її очі прикуті до монітора, а пальці бігають клавіатурою. Саншайн піднесла палець до вуст, попереджаючи Моркву, і кинула браслет у вогонь. Вона повернулася до шухляд обирати інші речі.

Високо на полиці коробка з-під печива чекала на свій зоряний час.

Розділ 27

— Мені зробити любеньку чашечку чаю, коли прийде той нудний чоловік з фургона? — послужливо поцікавилася Саншайн.

Лора неуважно кивнула, вона думала про те, куди поставити гігантську новорічну ялинку, що зараз зайняла своїми колючими голками увесь передпокій. Фредді наполягав на тому, що, відповідно до його вимірювань, залишиться ще фут між вершиною дерева і стелею, коли вони поставлять її як слід, і пішов по металеву підставку з підсобки, щоб довести свою думку перше, ніж спалахне справжня суперечка. Пізніше того ранку вони очікували на чоловіка, який мав налагодити Інтернет.

— Ми не можемо сказати вам точного часу, — повідомила жінка з сервісу, — лише приблизне вікно між 10:39 і 15:14.

Саншайн поглянула на годинник у передпокої, чи радше на те, що прозирало з-поміж гілок. Лора зрештою навчила Саншайн визначати, котра година, і тепер дівчина при кожній нагоді користалася зі свого нового вміння.

Зацікавлений звуками штовханини, Морква облишив свій затишний закуток біля вогню у кабінеті й вийшов з’ясувати, як тут справи. Одного швидкого погляду на густий ліс у передпокої вистачило, щоб він поспіхом ретирувався назад до кабінету. Фредді повернувся з підставкою і вирішив, що, можливо, передпокій і є найкращим місцем, де розташується аж таке приголомшливо високе і грубезне дерево. Вони з Лорою тягали ялину по кімнаті під безладним керівництвом Саншайн, коли в двері подзвонили. Саншайн кинулася відчиняти, залишивши Лору і Фредді обіймати гігантське дерево.

Чоловік, який чекав на порозі, випромінював самовпевненість, геть не співвідносну з його рангом, освітою, зовнішністю чи можливостями. Він був, коротко кажучи, зарозумілим мерзотником. Зарозумілий мерзотник. Саншайн іще не знала таких слів, але вона відчула це всім своїм єством.

— Ви нудний чоловік з фургона? — обережно поцікавилася дівчина.

Чоловік проігнорував питання.

— Мені потрібна Лора.

Саншайн подивилася на годинник:

— Ви надто рано. Зараз рівно десята. Ваше вікно ще не відчинене.

Чоловік глянув на неї так, як дивилися деякі діти в школі, коли вони обзивали і штурхали її на майданчику.

— Про що ти там бурмочеш? Я просто хочу побачити Лору.

Він протиснувся повз неї у передпокій, де Лора й Фредді досі боролися з ялинкою. Саншайн супроводжувала його дещо засмучена.

— Це нудний чоловік з фургона, — оголосила вона. — Але щось він не дуже ґречний.

Лора відпустила дерево. Фредді цього не очікував, він майже впав під його вагою, а потім упустив його. Воно гепнулося в кількох дюймах від гостя, змусивши його сердито зарепетувати:

— Святий Боже! Лоро! Що ти робиш? Намагаєшся мене вбити?

Лора глянула на нього сталевим поглядом, як ніколи раніше