Станіслав Стеценко - Чорна акула в червоній воді

class="book">— Ну гаразд, залишайся. — Прошка штовхнув довговолосого в кімнату і відпустив бороду, той кумедно гепнувся поряд зі своїм нерухомим приятелем. — А твоєму приятелеві, схоже, вже пику мацали. Та, мабуть, мало. Якщо захоче ще, нехай зайде до нас у відділення.

Вони пішли до автомобіля.

— Ти даремно з ним так, Прошо. Ми все ж з міліції, — Борщу було наплювати на честь мундира, але він соромився своєї бездіяльності.

— А що це я порушив? — зареготав Прошка. — Зайшов і відрекомендувався: «Сержант Прохоренко». Ти просто не розчув за клацанням зубів. Гаразд, годі язиком плескати. Сідай за кермо.

Чим ближче вони були до мети, тим сильніше Борщ збавляв швидкість. Він ще сподівався, що другу частину справи Прошка теж візьме на себе. Але надія була досить примарною.

— Ну що ти повзеш, як черепаха? — спитав Прошка. — Поки дотеліпаємо, той тип накиває п’ятами!

Борщ подумав, що то був би не найгірший вихід.

— Уже приїхали, — без особливого ентузіазму сказав він. Поставив машину на ручне гальмо. — А може, викличемо підмогу?

— Та ти що, там дівчина та ще якийсь хлюпик. Всадиш йому кулю в башку.

— Я?!

— А ти думав, я буду все за тебе робити? Твоя черга, лізь нагору, а я тебе прикрию.

Було темно, хоч в око стрель. Не горів жоден ліхтар. Лише місяць час од часу з’являвся з-за хмар, слабким жовтим світлом осяюючи мертві будинки. Район було призначено для знесення, мешканців виселено, і мало хто ризикував з’явитися тут глухої ночі.

Борщ зблід і повільно побрів до будинку.

— Дістань пістолет і зніми з запобіжника. Тюхтій.

Кощій чув кожне їхнє слово. Марію на горищі він вже не застав. Мабуть, іноземець все ж забрав її з собою. Він сів на ліжко і, піднявши пістолет, прицілився в двері на рівні голови.

Борщ повільно підіймався по сходах. Кров стукала у нього в скронях, здавалося, на весь будинок. Він здригався від тріску кожного каменя, що потрапляв під підошви, ледве протиснув своє гладке тіло під звисаючою згори залізною балкою. Піт заливав очі. Борщ дістав пістолет, руки тремтіли і він ледве зміг зняти запобіжник. Побачив чорний прямокутник дверей на горище. Там, за дверима, — був певен, — чатувала смерть. Борщ прихилився до стіни, відчув, як дрож охоплює все тіло. Потоптався на місці, засунув пістолет в кобуру і пішов назад.

— Ну що? — спитав Прошка, опускаючи пістолет.

— Нікого, — впевнено відповів Борщ.

— Значить, вислизнули, — з жалем сказав Прошка. — Ну, поїхали.

Розділ 8

Останні доповіді начальник ялтинської міліції полковник Говоров одержав уже за північ. Облава закінчилася нічим. Це могло означати лише одне: в трапеції, що охоплювала місто, з вершинами в точках — два дев’ятиповерхові будинки по обидва боки пустиря, автобусний вокзал і морвокзал, і місця найбільш імовірного перебування того, за ким він полював, за дивовижним збігом обставин, не виявилося. Або ж операція мала слабку ланку, розірвавши яку, здобич змогла вислизнути. Причому останню версію перевірити він не міг.

Ця думка не залишала його по дорозі додому і вдома. І навіть принади молодої дружини не зворушили його цього разу. Перебудова, про яку стільки плескали, на його погляд, мала лише одну цінність — ослаблення контролю партії за особистим життям відповідальних осіб. І він нарешті зміг завдяки цьому розлучитися зі своєю старою калошею, на якій одружився, ще займаючи незначну посаду. Зміг відкупитися від неї розкішною квартирою і дачею поблизу мису Ай-Тодор.

Ця операція також була відлунням минулого. Ніхто в місті не знав її таємних причин. Для всіх це була просто облава на убивцю-рецидивіста. Він же мав свої резони. Так, хотів, якщо вдасться, одержати гроші, але ще більше — знищити тих, хто знав хоч щось компрометуюче про його минуле. Ця розмазня Горбачов за кілька років звів нанівець колишню могутність «органів». Настали інші часи, і «голови» тих, хто не встиг замести сліди колишніх витівок, прикрашають перші полоси нікчемних бульварних газеток. Шнира ще кілька років проведе в закритому вендиспансері, а коли вийде, помре від надмірної дози наркотиків. Залишається Мила Штерн, якої йому поки що не дістати. Але як тільки її чоловік піде в черговий похід, він нею займеться. Схоже, що ця шлюха веде розгульний спосіб життя. А його шофер Борис Петров — красунчик, яких пошукати. Він сам його примітив, дав сержантські лички і відмінну платню. Шофер відданий йому до останнього гудзика на мундирі. Навряд чи в кого викличе підозру, якщо дружина Штерна в п’яному чаду випаде з вікна своєї квартири. Залишається колишній зек, той, про якого він знає все. Навіть дитяче прізвисько — Кощій, якого розчавити простіше, ніж хробака в сонячний день. Вчора він наказав Петрову прибрати Кощія. Петров стріляв двічі і обидва рази невдало. Тільки наробив галасу. Та ще поцілив у якусь дівицю. Довелося все списати на зека-рецидивіста.