Ллойд К. Дуґлас - Прекрасна одержимість

ухилився від непроханого гостя, і Боббі кинувся за ним. За столами здійнявся гармидер, і гості почали товпитися біля підніжжя сцени.

Том Мастерсон продерся крізь юрбу, вистрибнув нагору і схопив Боббі за рукав.

– Що до дідька сталося з тобою? – зарепетував він. – Якщо Джойс хоче порозважатися з цим хлопцем, то що тобі до того?

Раптом оркестр замовк. Алеппо опустив Джойс донизу, і вона повалилася над підлогу. Кілька дівчат з хору схилилися над нею, одна з них побігла по воду. З борецьким чванством Алеппо ступив уперед. Його маленькі очиці загрозливо блискотіли. Войовнича щелепа наче вела його за собою. Великі кулаки стислися. Вищиривши зуби в перекривленій посмішці, він гаркнув:

– Агов! Тобі, я бачу, страшенно кортить потрапити в халепу…

– Вважай! – закричав Мастерсон. – Не роби цього!

– Бий його! – закричав молодик у натовпі.

Алеппо зухвало наближався, однак на нього чекала несподіванка.

Він дістав у лице три метких, приголомшливих удари: справа від лівого ока, зліва від правого ока і просто в ямку підборіддя. Під велетнем підкосилися коліна, і він безгучно упав.

На мить в Ґордонсі запала тиша. Такий несподіваний перебіг подій уразив усіх.

Грубо відштовхнувши Мастерсона вбік, Боббі повернувся до Джойс, схилившись, узяв її на руки і зійшов східцями зі сцени, поки натовп розступався, щоб звільнити йому дорогу.

– Зажди! – закричав Мастерсон, переслідуючи його. – Я подбаю про неї. Не треба буди таким обридливим!

Боббі обернувся до нього і прошипів:

– Треба було дбати про неї трохи раніше!

Після такого приниження Мастерсон спалахнув п’яною люттю:

– Ну, якщо ти вважаєш, що це тобі минеться…

Він схопив Боббі за горло, роздерши комір; вчепився пальцями у волосся; його шпінка глибоко розтяла щоку приятеля, і кров заструменіла, скапуючи зі щелепи на груди сорочки.

Підтримуючи свою слабу опіканку лівою рукою, Боббі завдав короткого удару в підсердя не надто м’язистого живота Мастерсона, який понизив його до рангу тих, хто не здатен чинити опір, і, знову взявши Джойс на руки, попростував уперед, розсуваючи тілом стільці і столи.

Під дверима огрядний старший офіціянт став на його шляху.

– Ти привів сюди цю юну леді?

– Ні! Але я забираю її!

– Ну, не надто поспішай! Погляньмо правді у вічі!

Боббі ще раз опустив ноги Джойс на долівку, підпер її лівою рукою і захрипів:

– Відчини двері! Я не хочу сьогодні битися тут іще з кимось, але якщо ти спиниш мене, то підеш спати разом зі своїм дружком.

Здоровань завагався. Хтось крикнув:

– Пусти його, поки нас тут не застукали! Він проведе її додому! Он там візьміть її пальто!

* * *

Свіжий порив холодного повітря допоміг Джойс частково опритомніти.

Таксі, що чекало неподалік, під’їхало до критих воріт. Боббі поклав її досередини і наказав усміхненому водієві повернути на схід до бульвару, і що тоді він розповість йому, куди їхати, і сів поруч з нею.

Спантеличившись, вона упізнала його, понуро зазирнула йому у вічі і пробурмотіла хрипко:

– О, Боббі, врешті ти прийшов, чи не так? Я так довго чекала! Так хотіла тебе!

Вона вмостилася головою на його плечі, а він обійняв її рукою, врятований від потреби відповідати, бо ожила вона ненадовго і за мить розм’якла й заснула.

Тепер, коли він забрав її, що робити далі? Йому спало на думку, що можна завезти її кудись і протверезити, перш ніж приводити додому, однак цю ідею було відкинуто негайно. Вона не буде навіть близько в нормальному стані ще багато годин. Джойс була п’яна, і ще й як!.. Чи справді він прислужився їй, так по-хуліганському встрявши в її справи? Мабуть, чутки про це завдадуть їй ще більшої шкоди, ніж якби їй дозволити піти своїм шляхом. Чи вони з Томом Мастерсоном будуть колись друзями?… Навряд.

Водій повернув голову, чекаючи докладних інструкцій, і Боббі дав адресу Джойс. Він мусить повернути її додому.

– Джойс! Де ключ від дому?

Вона почала обмацувати кишеню пальта і, послухавшись підказки, знайшла його у внутрішній кишені. Таксі спинилося на узбіччі, і водій виконав наказ свого пасажира заглушити двигун і чекати.

Уставши, коли холодне повітря війнуло через відчинені двері, Джойс повила руками шию Боббі і поцілувала його в щоку. Він спливав кров’ю, але її потьмарений розум не міг цього помітити.

Її було легше нести, ніж тягти. Уже незабаром вони опинилися біля вхідних дверей, тихо відчинили і зачинили їх. Він пригадав умеблювання будинку. Поклавши дівчину на канапу у вітальні, він скинув з неї капці і накрив важким вовняним пледом. Її лице було закривавлене. Це, безсумнівно вимагатиме пояснень, які змусять його розповісти цілу історію, накликавши на неї ще більшу неславу і завдавши ще більшої досади иншій особі, чия гідність якнайбільше заслуговувала захисту.

Припустивши, що на нижньому поверсі мусить бути вбиральня, він почав шукати її, і після двох випадкових нальотів на дві одежних кімнати, зрештою знайшов невеличку вмивальню неподалік від бібліотеки; зволожив рушник, і вже повертався назад, коли почув гортанний голос, який повсякчас жив у його думках. І наче й не минуло стількох