Ріо Кундер - Panicoffski

він. Ну не може ж бути в Лідсі ще якийсь Джерардо старшого віку?

— Так, це він. Він чудова людина.

— І багата.

— Не кажи так. Дійсно, він багата людина, але мені його гроші не потрібні. Розумієш? Мені й так життя в Лідсі з цим не дають. Всі говорять за моєю спиною, що я з ним через його гроші. Ну що ж, доведеться мені з цим якось жити.

— Вибач, Фабі, це — твоє життя, тобі його й жити. Але постать, яку ти згадала, мене аж ніяк не надихає. Мої вартості в житті абсолютно протилежні до тих вартостей, що їх сповідує твій Джерардо. Ти цього хіба не помітила? Мене ображає бути на одній дошці з ним для тебе і те, що ця дошка ще й схилилася в його бік. Добре, кицю, думаю, нам тепер варто зосередитися на суші. Поспішаю додому, — на мене чекають дружина й дитина.

— Гаразд, але перш ніж підеш, хочу лише сказати: коли ми з тобою були разом, я не була собою. Я святкувала свободу, експериментувала, досліджувала свої можливості. Я ХОТІЛА грішити, бути безсоромною. Хотіла, зокрема, на власному досвіді зрозуміти, як воно почувається зраджувати когось. Щоб збагнути, що почував Леандру, коли зраджував мене з иншими жінками. Я довела Леандрові й собі, що я — вільна людина. Ти мені в цьому дуже допоміг. Але я проста звичайна жінка. За вдачею я спокійна, не дуже весела, набожна й скромна людина. Багато пити, як це було з тобою, — це теж, до речи, не моє. Тож із тобою був чудовий момент життя, але це не було життя моє, життя для мене.

— Фабі, бажаю тобі ТВОГО життя. Всього тобі найліпшого. Saude!

— Saude! Будьмо! Якщо я тобі знадоблюся, в будь-яку хвилину буду там, де тобі потрібна. Пам’ятай це.

— Muito obrigado, gatinha…

Дівчина з Іпанеми

Побачив анонс виставки Менотті в Буенос-Айресі, в культурному центрі Борхес, що починається наступного тижня. Тут нещодавно виставлялися Далі й Воргол, і ось тепер Нік. Я зрозумів, що мені треба звідси їхати, бо точно наштовхнуся на нього з цими клятими збігами. А поїду нарешті до Бразилії. Автобусом! Буду довго плентатися нескінченними дорогами й дивитися Бразилію з вікна. Доїду до Ріо за дві доби, поваляюся на Копакабані, подивлюся Корковаду з Христом-редендором з розпростертими руками, що височить над усім містом, а тоді вже — до Сантоса, пізнати місце, де народилася й мешкала Фабі. Може, це допоможе краще її зрозуміти? Люблю досліджувати рідні міста й містечка жінок, яких кохав або кохаю. Це — дивне відчуття: вона колись точно йшла ось цією вулицею, була у цій кав'ярні. Можливо, вона сиділа на цьому стільці? Може, її знала оця жіночка? Можливо, вона замовляла каву в оцього кельнера?

Позавчора я опинився у земному раю. Ось де він, виявляється. Це — Ріо-де-Жанейро — найкраще, остаточне місце на землі. Трамвайчик на Санта Терезу, фунікулер на Корковаду й подорож підвісним трамваєм на Урку, що захоплює дух, нічне божевілля Лапи й літри випитих пив Brahma, Antarctica, Bohemia і Skol. Валяння на Копакабані перед готелем Copacabana Palace, прогулянка над озером — Lagoa й ботанічним садом. Смішні ліниві тваринки у Campo Santana в старому місті дещо подібні до білки, тільки втричі більші й без хвоста, дозволяють до себе підходити й нічого не бояться. Довелося навіть зупиняти перехожих, аби дізнатися, що то за створіння. З'ясувалося, cutia — південно-американський золотавий заєць, також відомий як аґуті, який, утім, на зайця якраз не дуже й скидається. А сьогодні я цілий день гуляю над океанським узбережжям, почавши під Лапою, де зупинився в дешевому готелику, й де ночами знімають клієнтів повії-трансвестити (такі гарні, що в певному моменті здається: найвродливіші бразилійські жінки — це чоловіки). Я пройшов Ґлорію з її милою церквою, що височить на пагорбі, далі парком Фламенґо й над пляжем Ботафоґо з його фантастичними видами на Корковаду. Тоді Урка, яку обійшов усю. Тут спокійні води океану закінчилися. Спокійні води — лише в затоці Ґванабара, яку Амеріґо Веспуччі сприйняв за велику річку, а тому й назвав місто Ріо-де-Жанейро (тобто «січнева річка»). Далі — ґрандіозна Копакабана й перехід на Іпанему над відкритою Атлантикою. Обидва — серед найзнаменитіших пляжів світу, й тепер я розумію чому. До захопливих незрівнянних видів океану, пагорбів, модерної архітектури додаються найгарніші зовнішньо у своїй масі люди на землі. Іпанема… Ось і бар Garota de Ipanema. Чи не тут попивав chopp Антоніу Карлос Жобім, коли побачив фантастичну дівчину, яка так надихнула його? Дівчина з Іпанеми — Girl from Ipanema. «Високе, засмагле, юне й гарне дівча з Іпанеми над морем гуляє, і кожен, повз кого проходить, видихає: «а-а-ах!» Я бачу її краєм ока зі спини біля входу до бару. Вона міцно стискає руку дужого стрункого чоловіка. Вони про щось говорять із кельнером. Я проходжу повз них, не обертаючися, і прямую в бік Леблону. Я впізнав би їх безпомильно будь-де і будь-коли. Це були Фабіана де Роберто і Ріо Кундер.

Так, це були ми з Фабіаною. Коли від бомби терористів загинула Малена, Фабі мене дуже підтримала. Була поруч увесь час як друг. Для мене вона розлучилася з Джерардом. А потім якось непомітно, поступово згадали ТУ ніч… Я кохаю її більше за життя. Але ми вже не разом. Вона пішла далі. Де ти нині? Фабіано, Фабіано, Фабіано…

З жовтня 2005 року

Частина друга: додатки

Тут я вирішив вмістити як доповнення до нашого з