Олександр Палей - Навіщо Україні НАТО

великої держави — Росія поступово налагоджує «замкнені цикли» з виробництва озброєнь на своїй території. Також співпраця з Росією в галузі ВПК на ринках третіх країн є малоперспективною, оскільки може бути масштабною лише щодо ринку модернізації бронетехніки радянського виробництва для країн «третього світу». Цей ринок характерний тим, що постійно зменшується внаслідок природного виходу з ладу такого роду продукції.

6. Певне збільшення терористичної загрози проти України, яка в результаті вступу до НАТО стає частиною політичної Європи. Однак, досі в державах НАТО Східної і Центральної Європи не було жодного теракту, оскільки терористичні угруповання не розглядають ці країни як своїх актуальних супротивників. Тим більше, терористична загроза навряд чи буде реалізована щодо України, яка справедливо повелася щодо мусульман — кримських татар.

Якщо Україна здобуде гарантії безпеки НАТО, це стане одним з найвизначніших історичних успіхів України. Український народ упродовж своєї історії неодноразово піддавався геноцидним діям, саме через брак зовнішньої безпеки. У порівнянні з досягненням такої глобальної мети, як здобуття безпеки 47-мільйонного народу, усі політичні інтриги та помилки виглядають дрібницею. Сьогодні політики і суспільні діячі не повинні вдавати, що не розуміють елементарних аргументів, а, натомість, підтримати здобуття Україною гарантій безпеки НАТО і таким чином надійно убезпечити Україну на тривалу перспективу від територіальних претензій, шантажу та втручання у внутрішні справи.

Шанс України отримати надійну безпеку наданий Помаранчевою революцією. Завдяки їй Україна в громадській думці країн євроатлантичної спільноти стала справжньою Європою. Вибух громадянськості, який відбувся на Майдані, переконав уряди держав Європи і Америки, а також значною мірою громадську думку, що українці — європейський народ, який реагує на порушення його невід'ємних прав так, як реагують європейці. Події літа 2006 р. віддалили, але не нівелювали європейський шанс України.

Було б безвідповідальним не використати шанси у відносинах з НАТО.

У разі здобуття надійної безпеки в НАТО нинішнє покоління матиме безумовне право пишатися, що сповна використало той історичний шанс на безпеку і стабільний розвиток України, з якого не вдалося скористатися його попередникам.

3.2. Міфи про НАТО: все, що ви хотіли знати

Міф 1: НАТО — агресор і світовий поліцейський

Насправді: НАТО з 1949 по 1999 роки не почала жодної війни. За той час СРСР та Варшавський пакт здійснили агресії проти Угорщини (1956 p.), Чехословаччини (1968 р.) та Афганістану (1979 р.) Єдина війна, яку за свою історію провела НАТО,— це війна проти Югославії 1999 р. Вона почалася після того, як НАТО звинувачували за бездіяльність в чотирирічній війні в Хорватії та трьох років кровопролиття в Боснії. Війна НАТО проти Югославії почалася після кількох років боїв у самому Косові та півторарічних переговорів, на яких Югославії неодноразово пропонувалося збереження територіальної цілісності в обмін на забезпечення прав етнічних албанців.

Міф 2: У разі вступу України до НАТО українських військових посилатимуть в якості «гарматного м'яса» для участі у війнах за кордон (в Афганістан, Ірак тощо)

Насправді: НАТО — це оборонний союз. Згідно з Вашингтонським договором від 1949 року, Україна, коли вступить до НАТО, зобов'язана буде надавати збройну підтримку союзникам по НАТО тільки тоді, якщо на їхню територію буде здійснено напад в Європі, Америці та в Атлантичному океані на північ від тропіка Рака. Так само, члени НАТО зобов'язані будуть надавати підтримку Україні в разі агресії проти нашої держави. Участь в інших операціях поза межами цієї норми є суто добровільною. Такі держави НАТО, як Франція та Німеччина, різко критикували рішення США розпочати війну проти Іраку і не послали туди своїх солдат. Тоді як Україна, яка не була членом НАТО, надіслала свої війська до Іраку, на догоду інтересам колишнього президента Кучми, який намагався таким чином покращити свій особистий імідж у Сполучених Штатах.

Міф 3: Розширення НАТО дуже багато коштує (найчастіше називаються цифри в 90 мільярдів чи то гривень, чи то доларів)

Насправді: Витрати на розширення НАТО 1999—2004 рр. виявилися дуже незначними, насамперед через зміни в кліматі безпеки в Європі, які не вимагали передислокації значних контингентів на території нових членів. Ці зміни пов'язані з налагодженням раціональних відносин між Росією і НАТО. Також зменшення можливостей Росії в галузі звичайних озброєнь сприяло відмові НАТО від розміщення значних контингентів на територіях нових держав-членів. Це мінімізувало витрати на розширення. В обмін нові члени отримали той рівень безпеки, якого б за жодних витрат не досягли самостійно. Політичні та економічні переваги, які отримали нові члени завдяки вступові до НАТО, значно перевищили рівень витрат, на які були згодні йти уряди цих країн задля приєднання до НАТО. Суми, які називаються в якості плати за переозброєння української армії на стандарти НАТО, не відповідають реаліям. За нинішнього рівня фінансування закупівлі озброєнь українська армія витратила б на переозброєння 90 мільярдів гривень за 200 років, а 90 мільярдів доларів — відповідно за 1 тисячу років.

Міф 4: Розширення НАТО спрямоване проти Росії

Насправді: Розширення НАТО не має значного військового сенсу. Серед країн Центральної і Східної Європи, які приєдналися до НАТО, переважають досить слабкі у військовому сенсі. Сучасні ракети дуже швидко долають відстані у сотні кілометрів, на які наблизилася НАТО до Росії в результаті свого розширення. Крім