Рафаель Сабатіні - Одіссея капітана Блада

вільний вихід і не одержимо п'ятдесят тисяч песо викупу за Маракайбо, то перетворимо це чудове місто на попіл, а потім вийдемо звідси і знищимо його ескадру. Від такої зухвалості Каузаку відібрало мову. Але серед англійських піратів, що юрмилися на майдані, було чимало таких, яким припав до душі сміливий гумор спійманого, який диктував свої умови ловцеві. Вони вибухнули реготом, і за якусь мить регіт перейшов у схвальний рев: адже залякування ворога — улюблена зброя кожного авантюриста. Зрозумівши жарт, навіть французькі прихильники Каузака не лишилися осторонь, їх теж захопила хвиля загального ентузіазму. Лише Каузак затявся і вперто мовчав. З гіркою образою на серці пішов він звідси і не знаходив собі місця, аж поки наступний день не дав йому нагоди помститися. Таку можливість приніс посланець у листі від дона Мігеля. Іспанський адмірал урочисто клявся перед богом, що коли пірати відхилили його великодушну пропозицію і не склали зброї на чесних умовах, то він пильнуватиме їх біля виходу з озера і знищить при першій їхній спробі вийти в море. Якщо ж вони, — попереджав дон Мігель, — затримаються з відплиттям, то він — як тільки в його ескадру прибуде п'ятий корабель — «Санто-Ніньйо», який зараз поспішає на з'єднання з ним із Ла Гуайри, — сам увійде в озеро і захопить їх біля Маракайбо.

На цей раз капітан Блад сам не витримав і вибухнув гнівом:

— Відчепіться і дайте мені спокій, — різко обірвав він Каузака, який, повернувшись, знову, почав суперечку. — Повідомте дона Мігеля, що ви пориваєте зі мною, і будьте певні, що він пропустить вас і ваших людей, сто чортів на нього! Беріть шлюп[53] і забирайтесь під три чорти!

Каузак, звичайно, так і зробив би, коли б його братія була одностайною у вирішенні цього питання. Однак у зажерливих підлих піратських душах жадібність взяла гору над страхом. Якщо вони поїдуть, то, звісно, мусять залишити свою досить чималу частку награбованого, а також рабів і полонених. Якщо ж капітанові Бладу пощастить вирватися звідси, а знаючи його винахідливість, вони допускали таку можливість, — то він забере і їх частку. Отакими невеселими були їх роздуми, і кінець кінцем, незважаючи на всі умовляння Каузака, його недавні прихильники перейшли на бік Пітера Блада. Вони заявили, що з ним ішли на риск, з ним і вибиратимуться звідси, якщо не загинуть. Це рішення з важким серцем передав Бладові того самого вечора сам Каузак.

Блад задоволено вислухав Каузака і запросив його взяти участь у нараді, на якій саме обговорювався план дальших дій. Нарада ця відбувалася в просторому дворику губернаторського будинку, в якому зараз жив Блад. Посеред дворика, оточений аркадами кам'яного чотирикутника і затінений плетивом повзучих рослин, вигравав прохолодний фонтан, навколо якого розрослися апельсинові дерева. Тихе вечірнє повітря було напоєне ароматом апельсинового цвіту. Такі архітектурні ансамблі, досить приємні зовні і всередині, будувалися мавританськими митцями в Іспанії, а звідти іспанці потім перенесли їх до Нового Світу.

Військова рада з шести чоловік до пізньої ночі обговорювала план дій, запропонований капітаном Бладом.

Величезне прісноводне озеро Маракайбо, живлячись водами двох десятків річок, які стікали із засніжених вершин, що оточували його з двох боків, мало близько ста двадцяти миль у довжину і приблизно стільки ж у найширшому місці. Воно мало форму величезної пляшки з далеко витягнутою біля Маракайбо в бік моря шийкою… За цією шийкою озеро знову ширшає, а ближче до моря його перетинають два довгі, вузькі острови Віджілас та Паломас, які закривають вихід в океан. Єдиний шлях для кораблів будь-якої осадки пролягає через вузьку протоку між цими островами. Паломас, довжина якого досягає близько десяти миль, з трьох боків омивався смугою мілководдя, і до берегів його могли підійти лише судна з мінімальною осадкою. Виняток становив східний берег, але там над вузьким виходом у море стояв неприступний форт, який чомусь, коли пірати входили в озеро, виявився покинутим. У протоці між островами погойдувались на якорях чотири іспанські кораблі.

Уже відомий нам флагманський корабель «Енкарнасйон», цей потужний галеон, мав сорок вісім великих і вісім малих гармат. Другим великим кораблем був тридцятишестигарматний «Сальвадор». Інші два, менші — «Інфанта» й «Сан-Феліпе» — мали по двадцять гармат і по сто п'ятдесят чоловік команди.

Такою була ворожа ескадра, і на її виклик мав відповісти капітан Блад, в розпорядженні якого, крім «Арабелли» з сорока гарматами та «Елізабет» з двадцятьма гарматами, були ще захоплені в Гібралтарі два шлюпи, сяк-так озброєні чотирма кулевринами[54] кожен. Проти тисячі іспанців корсари могли виставити не більше чотирьохсот чоловік з тих п'ятисот, що вийшли з Тортуги.

План дій, запропонований капітаном Бладом на військовій раді, був зухвалий і рискований, так що Каузак одразу запротестував проти нього.

— Не сперечатимусь, — поступився капітан Блад. — Але мені доводилось робити ще й сміливіші вилазки. — Він самовдоволено посмоктав люльку, набиту запашним тютюном, яким так уславився Гібралтар і якого вони прихопили з собою кілька тюків. — І найважливіше те, що кінчалися ці вилазки завжди вдало. Audaces fortuna invat,[55] — додав він латинською мовою. — Слово честі, оці старі римляни були розумні люди і знали життя.

Блад вдихнув у своїх товаришів і навіть у Каузака частку своєї впевненості, і всі, пройнявшись вірою в успіх, гаряче взялися до роботи. Три дні з ранку до вечора пірати завзято готувалися до бою, який мав забезпечити їм перемогу і порятунок. Зволікати було небезпечно. Вони повинні вдарити першими, до того, як дон Мігель д'Еспіноса дістане підкріплення — той п'ятий галеон «Санто-Ніньйо», що поспішав на з'єднання з ним з Ла— Гуайри.

Основна робота провадилась на більшому з двох шлюпів, захоплених у Гібралтарі, якому відводилась головна роль у здійсненні плану капітана Блада. Пірати зламали на ньому всі перегородки, перетворивши його таким чином на порожню посудину, прикриту зверху дошками палуби. У бортах просвердлили отвори, і шлюп почав нагадувати половинку пустого продірявленого горіха. Потім у палубі пробили кілька додаткових люків, а всередину корпусу склали запаси дьогтю, смоли й сірки, знайдені в місті. До всього додали ще шість бочок пороху, виставивши їх днищами назовні з бортових отворів шлюпа, наче гармати.

Надвечір четвертого дня, закінчивши необхідні приготування, пірати нарешті залишили хоч і приємне, але наче вимерле місто Маракайбо. Знімалися з якоря годині о другій ночі, скориставшись відпливом, який тихо зносив їх до обмілини. Кораблі йшли, згорнувши всі вітрила, крім бушпритних, віддавшись на волю легкому бризові, що ледве дихав у фіолетовій темряві тропічної ночі.

Попереду йшов нашвидку зроблений брандер