Агата Крісті - Запізніла розплата

сказав про це блискучий пан Оте? «Бідолашна жінка! Хіба я не говорив вам?.. Після всіх страждань вона не витримала потрясіння од радості! Хіба я не казав вам, що мене не здивує, якщо вона схитнеться з розуму. І взагалі, це одна з найтрагічніших справ, ця справа Рено…» Проте, Гастінгсе, не все йшло так, як запланувала панночка Марта. По-перше, пані Рено не спала і чекала на неї. Починається боротьба. Але пані Рено все ще занадто слаба. А для Марти Добрей це остання можливість. Вона відмовляється від плану надати своєму злочину вигляду самогубства. Якщо їй вдасться своїми молодими руками примусити пані Рено замовкнути назавжди, вибратися з кімнати за допомогою драбини з шовкових мотузок, поки ми намагатимемось виламати двері іншої кімнати, і повернутися до вілли Маргарет раніше, ніж туди прийдемо ми, буде дуже важко звинуватити її в чомусь. Та плани її розладнує не Еркюль Пуаро, а маленька акробатка з її сильними, наче сталевими, руками.

Я обмірковував усе, що він розповів.

— Коли ви вперше запідозрили Марту Добрей, Пуаро? Тоді, коли вона сказала, що підслухала сварку пана Рено з волоцюгою в саду?

Пуаро усміхнувся:

— Друже мій, пам'ятаєте, як ми в'їжджали у Мерлінвіль? І дівчину-красуню, котра стояла біля хвіртки?.. Ви спитали мене, чи не примітив я молоду богиню. Я відповів, що побачив лише дівчину з занепокоєними очима. Відтоді я завжди думав про Марту Добрей. Дівчина з занепокоєними очима… Чого було їй страхатися? Вона ще не знала про приїзд Жака Рено до Мерлінвіля і не могла боятися, що його арешт розладнає всі її плани.

— Між іншим, — похопився я, — як почуває себе Жак Рено?

— Значно краще. Він і досі на віллі Маргарет. Та пані Добрей зникла. Поліція розшукує її.

— Гадаєте, вона діяла разом із дочкою?

— Ми ніколи про це не дізнаємось. Пані Добрей жінка, котра вміє охороняти свої таємниці. І я майже певен, що поліція ніколи не знайде її.

— Жаку Рено вже… розповіли?

— Ще ні.

— Для нього це буде страшний удар.

— Цілком природно. І однак, Гастінгсе, знаєте: я дуже сумніваюсь, чи був він по-справжньому закоханий? Дотепер ми ставилися до Белли Дювін як до спокусниці молодого Рено, а Марту Добрей вважали дівчиною, яку він по-справжньому кохає. Та, гадаю, ми будемо ближче до істини, помінявши місцями дівчат. Марта Добрей була справжня красуня, вона вирішила обворожити Жака і добилася свого. Та не забувайте його небажання поривати з другою дівчиною. І того, що він готовий був піти на гільйотину, аби не вплутати її в цю справу. У мене є надія, що, дізнавшись про всю правду, він жахнеться. І те, що помилково приймав за кохання, розвіється, як туман.

— А як Жіро?

— У нього, кажуть, стався нервовий припадок. Той здоровань змушений був повернутися до Парижа.

Ми обоє розсміялися.

… Пуаро виявився справжнім пророком. Коли згодом лікар визнав Жака Рено досить дужим, аби вислухати правду, сам Пуаро розповів йому все. Удар був дійсно нечуваний. Проте Жак зніс його краще, ніж я думав. Відданість матері допомогла йому пережити ті нелегкі дні. Мати і син тепер не розлучалися на жодну мить.

Та Жака чекало ще одне зізнання. Пуаро розповів пані Рено, що йому відома її велика таємниця, і висловив думку, що Жак не повинен лишатися в невіданні щодо минулого батька.

— Приховувати правду ніколи не корисно, пані! Наберіться мужності й розкажіть йому все.

Пані Рено погодилася на це з важким серцем, і її син дізнався, що батько, якого він любив, насправді ховався від справедливої розплати. Пуаро відразу ж відповів на запитання юнака, яке той поставив нетвердим голосом.

— Заспокойтесь, пане Жак. Ніхто нічого не знає. І, як мені здається, я не повинен утаємничувати поліцію. Весь час, розслідуючи справу, я працював не для них, а для вашого батька. Справедливість нарешті покарала його, та нема потреби, аби хтось дізнався, що він і Жорж Коно — одна і та ж особа.

Якось в нашій лондонській обителі я помітив на каміні чудову скульптуру породистої англійської гончої.

— Так, так, ви вгадали! — помітивши мій запитальний погляд, сказав Пуаро. — Я одержав свої п'ятсот франків! Правда ж, казковий собака? Я назвав його Жіро!

За кілька днів до нас завітав Жак Рено. На обличчі його був вираз непохитної рішучості.

— Пане Пуаро, я прийшов попрощатися з вами. Просто від вас я вирушаю у порт, а звідти до Південної Америки. В багатьох країнах того континенту вкладені батькові гроші, і саме там я збираюсь почати нове життя.

— Ви їдете сам?

— Зі мною мати… І Стоунер тепер виконуватиме обов'язки мого секретаря.

— І більше ніхто?

Жак зашарівся.

— Ви маєте на увазі…

— Дівчину, яка без тями кохає вас…

— Як я міг навіть просити її? — пробурмотів юнак. — Після всього, що було, хіба я маю право хоча б наближатися до неї?..

— Жінки володіють дивовижним талантом: в ім'я любові багато що забувати.

— Так, але… Але я був таким дурнем!

— Всі ми потрапляли в кепське становище, — філософськи зауважив Пуаро.

Обличчя Жака ще більше закам'яніло.

— Є ще одна причина: я син свого батька. Чи погодиться хтось побратись зі мною, знаючи це?

— Ви кажете, що син свого батька… А от я знаю жінку, здатну на велике кохання, на вищу самопожертву…

Юнак підвів очі.

— Мою матір?

— Так. І ви син своєї матері, так само як і свого батька. Тому ідіть до панночки Белли. Розкажіть їй все, нічого не приховуйте, і ви побачите, як вона вам відповість!

Жак подивився на нас розгублено.

— Ідіть до неї, але вже не як юнак, а як чоловік, котрого потерла вже лиха доля, але котрий сподівається почати нове життя. Попросіть її розділити його разом. Ви ще не усвідомлюєте цього, та кохання ваше пройшло випробування і витримало його. Кожний із вас віддав би своє життя за іншого. А це — найголовніше.

А як склалася доля капітана Артура Гастінгса?

Кажуть, він разом із подружжям Рено оселився на ранчо по той бік океану. Та мені б хотілося закінчити цю історію описом одного ранку на віллі Женев'єв.

— Я не можу називати вас Беллою, — сказав я, — бо це не ваше ім'я. А Дульці здається дивним і чужим. Отже, лишається Попелюшка. Пам'ятаєте, Попелюшка одружується з Принцом. Я не Принц, та…

Вона перебила мене:

— Певна, що Попелюшка попередила його. Бачите, вона не могла обіцяти перетворитися на принцесу. Вона ж була тільки маленькою посудницею…

— Зараз черга Принца, — перебив я. — Вам відомо, що він відповів на