Джозеф Хеллер - Пастка на дурнів

— Дайте пожерти всім! — луною відгукнувся Майло з радісним полегшенням, і Великий Похід за Присягу на Вірність луснув, як мильна булька.

Такий віроломний удар у спину, та ще й згори, від начальника, на підтримку якого він покладав такі надії, був для капітана Гадда як грім серед ясного неба. Так в його патріотичну душу ще зроду ніхто не плював!

— Все це дурниці,— бадьоро запевняв він усіх, хто приходив до нього висловити своє співчуття. — Ми своє діло зробили. Треба було нагнати страху нашим недругам, і ми їм його нагнали по саме годі! Треба було показати людям, що таке майор Майор і яку велику небезпеку він для всіх нас являє, і ми це також показали! А покажіть-но мені хоч одну присягу, яку б йому вдалось підписати, байдуже, хотів він цього чи ні!.. Так що і тут у нас цілковита перемога.

І той панічний страх, що знову з’явився на обличчях усіх його недругів в ескадрильї з самого початку жахливої, як один нескінченний кошмар, Славної Великої Облоги Болоньї, лоскотав душу капітана Гадда журливим ностальгічним спомином про добрі старі часи Великого Походу за Присягу на Вірність, коли він ходив у великих цабе і навіть такі зухи, як Майло Майдербайдер, Док Дайлік та Бобкінс із Добкінсом, ледь угледівши його, хапали дрижаки і мало не плазували у нього біля ніг.

А щоб показати новачкам, ким він був раніше, капітан Гадд і уві сні не розлучався з листом подяки на його ім’я за підписом самого полковника Пескарта.

12. Болонья

Насправді ж зовсім не капітан Гадд, а сержант Туз зробив із Болоньї таке пугало, коли, зачувши, куди вони летять, перший мовчки зіскочив з грузовика й щодуху помчав по два додаткових бронежилети; слідом за ним і всі інші, спочатку понурою вервечкою, а далі знавіснілою зграєю рвонули до парашутного намету і вмить спустошили його дотла.

— Гей, хлопці, що за діла? — знервовано запитав Малюк Семпсон. — Невже там і справді буде так жарко, га?

Кристі, заціпеніло сидячи на підлозі кузова, нічого йому не відповів і безмовно затулив долонями своє засмучене юне обличчя.

Стрибок з машини сержанта Туза та ціла низка виснажливих одстрочок — ось через що все вийшло, бо ще того першого ранку, коли вони розходились по літаках, примчав штабний джип з повідомленням, що в Болоньї дощить, відтак виліт тимчасово відкладається.

Поки вертались до бази, задощило й тут, і вони простовбичили цілісінький день під брезентовим навісом біля розвід-відділу, тупо споглядаючи непорушну лінію фронту на карті, й мовчки метикували над тим невеселим фактом, що виходу в них немає. Найпереконливіше підтвердження такого маловтішного висновку висіло у всіх перед очима у вигляді вузенької червоної стрічки на карті упоперек всієї Італії — сухопутні війська союзників застряли за сімдесят кілометрів на південь від Болоньї, і не було ані найменшої надії, що вони оволодіють містом раніше, ніж передощить. Тож ніщо вже не могло врятувати їх від польоту на Болонью, Вони таки добряче влипли!

Усім хотілось надіятися, що дощ ніколи не перестане, та надія була аж надто химерна. Щоправда, коли переставало дощити на П’яносі, знову починався дощ у Болоньї, а коли переставало лити в Болоньї, знову дощило на П’яносі. А як тільки дощ ущухав і там, і там, відбувались дивовижні, майже фантастичні речі: то вибухає епідемія свистухи, то на карті сама по собі пересувається лінія фронту!

Протягом тижня їх чотири рази збирали, інструктували й відсилали до наметів. Одного дня вони вже піднялися в повітря й заходились лаштуватися в ланки, але тут же надійшов наказ іти на посадку. Що довше дощило, то гірше всім ставало на душі; що гірше всім ставало на душі, то палкіше молили вони бога, щоб дощило і далі. Цілісінькі ночі люди вдивлялися в небо і впадали у відчай, коли бачили зірки. Цілісінькі дні вони пасли очима на великому фанерному стенді, де тріпотіла од вітру карта Італії з червоною стрічкою посередині. Коли починало дощити, стенд переставляли під навіс намету розвідвідділу. Вузенька шовкова стрічка окреслювала передові позиції союзницьких військ на всьому Апеннінському півострові.

І от на ранок після тієї ночі, як Голодний Джо побився навкулачки з Хлюповим кошеням, дощ припинився і на П’яносі, і в Болоньї. Зльотна смуга почала підсихати. Потрібна була принаймні ціла доба, поки вона затвердне, але година спливала за годиною, а на небо не набігала жодна хмаринка. Поступово загальне роздратування переростало в люту ненависть. Спершу зненавиділи сухопутні війська, що не спромоглися взяти Болоньї власними силами і залягли відпочивати так далеко від неї. Далі ненависть перекинулась і на саму лінію фронту. Цілими годинами стовбичили вони перед картою, з люттю вп’явшись очима в червону стрічку, котра ніяк не хотіла піднятися вгору й зупинитися хоча б на міліметр вище цього клятого міста. Коли споночіло, люди знову з’юрмились біля стенду, й похмурі чати тривали при світлі кишенькових ліхтариків, — так, немов усі чекали, що стрічка сама от-от полізе вгору, зглянувшись на їхній відчайдушний молебень.

— Просто здуріти можна!! — звертаючись до Йоссар’яна, вигукнув Мудренджер, і його голос затремтів од подиву й обурення. — Люди повертаються до первісних забобонів! Вони перестали розрізняти причини й наслідки. Дивно, як вони досі не стукають по дереву і не схрещують пальців на щастя?! Вони певні, що варто якомусь ідіотові пересунути серед ночі, тишком-нишком, стрічку за Болонью, і виліт буде скасовано, — ти уявляєш?! Це якийсь масовий сказ, слава богу, що хоч нас обминуло!

Серед ночі Йоссар’ян постукав по дереву, схрестив пальці на щастя, вийшов з намету, тишком-нишком підкрався до карти й пересунув стрічку за Болонью.

А ледь розвиднілося, капрал Колода протупцяв навшпиньках до намету капітана Гадда, просунув руку під протимоскітну сітку, намацав вологу, кощаву капітанову лопатку і легенько її струснув.

— Яка це сволота не дає мені спати? — пробурмотів спросоння капітан Гадд. — Ну, що там іще?

— Вночі вони взяли Болонью, сер, — доповів капрал Колода. — Я подумав, що вам варто про це знати.

Капітан Гадд сів на ліжку і заходився ретельно шкрябати нігтями довгі худі литки. Тоді одягся і, щурячись, висунувся з намету — хмурий, злий, неголений. Із ясного синього неба привітно світило тепле сонечко. Він байдуже глипнув на карту: так, усе вірно, Болонью і справді взяли, і капітан посунув назад у намет, де капрал Колода вже виймав з планшетів карти Болоньї. Капітан Гадд смачно позіхнув, впав у крісло, закинув ноги на стіл