Джозеф Хеллер - Пастка на дурнів

— Яка це сволота не дає мені спати? — пробурмотів спросоння підполковник Порк. — Ну, що там іще?

— Ви взяли Болонью, сер, — відповів капітан Гадд. — Виліт скасовується?

— Що ви мелете, Гадде?! — завив підполковник Порк. — Як це скасовується?

— Наші взяли Болонью, сер. Значить, виліт не скасовується?

— Звичайно, скасовується! Невже ви гадаєте, що ми будемо бомбити своїх?

— Яка це скотина не дає мені спати? — пробурмотів полковник Пескарт, коли його підняв з ліжка підполковник Порк. — Ну, що там іще?

— Вони взяли Болонью, — відказав підполковник Порк. — Я подумав, що тобі про це варто знати.

— Хто вони?

— Ну, звичайно, ми. Хто ж іще?

Полковник Пескарт аж підскочив з радощів: тепер він міг скасувати бомбардування Болоньї без ризику нажити собі «махів та хвостів», а його мужнє рішення добровільно послати своїх людей на це небезпечне завдання — це ж іще один і неабиякий «крок до мети»! І хоча генерал Бидл у свою чергу спросоння назвав свого зятя, полковника Мудаса, сволотою за те, що той його розбудив, генерал Бидл був також задоволений. Не менш задоволений був і весь штаб армії, де було негайно вирішено нагородити медаллю «За взяття Болоньї» того доблесного воєначальника, який узяв Болонью, а оскільки такого не знайшлося, то медаль дісталась генералові Штирхеру, якому вистачило доблесті зажадати її для себе.

Повісивши медаль собі на груди, генерал Штирхер заходився домагатись розширення своїх повноважень. На його думку, всі військово-повітряні частини середземноморського театру воєнних дій годилося підпорядкувати спеціальній службі організації дозвілля, підпорядкованій йому особисто. Бо коли вже бомбардування ворога не вважати спеціальною службою, частенько вголос міркував він із тією солодкою посмішкою мудрої жертви навколишнього безглуздя, яка завжди була його вірною союзницею в подібних диспутах, то він узагалі не знає, що таке спеціальна служба. На свій превеликий жаль, він не міг взяти на себе командування будь-яким бойовим з’єднанням, підпорядкованим генералові Бидлу.

— Літати на бойові завдання, виконуючи накази генерала Бидла, це не зовсім те, що я мав на увазі,— з поблажливою усмішкою пояснював він. — Я мав на увазі скоріше самому давати накази, замість генерала Бидла, ба навіть самому генералові Бидлу, як і решті генералів. Я, бачте, передусім адміністратор, у мене природний дар переконувати людей.

— У нього природний дар переконувати людей у тому, що він кретин, — саркастично зауважив полковник Паршіл колишньому РПК Зелензимові, сподіваючись, що той незабаром доведе цей гострий дотеп до відома всього штабу двадцять сьомої повітряної армії.— Коли хто й заслуговує обійняти цей пост, то це я. Якби не я, він би й не бачив тієї медалі.

— Невже ти й справді так рвешся в бій? — недовірливо запитав його колишній РПК Зелензим.

— Чого я там не бачив? — жахнувся полковник Паршіл. — Та ні, це ти не те… ти не так мене зрозумів. Звичайно, я в принципі не заперечую проти боїв, але я, бач, передусім адміністратор, у мене природний дар переконувати людей.

— У нього природний дар переконувати людей у тому, що він кретин, — реготнувши, відкрив по секрету Йоссар’янові екс-РПК Зелензим, коли прибув на П’яносу рознюхати, чи правда те, що подейкують про Майла та єгипетську бавовну. — Якщо вже когось підвищувати, то починати треба з мене.

А втім, його вже підвищили — до екс-капрала, — тому що в штабі двадцять сьомої повітряної армії він швидко змінив кілька чинів, почавши з поштаря і знову скотившись до рядового, за ті кілька непоштивих характеристик, які уголос зробив своїм безпосереднім начальникам. Удача ще більше зміцнила його моральний дух і сповнила жаги до нових, ще блискучіших звершень.

— Ти б не купив у мене партії запальничок «Зіппо»? — запитав він у Йоссар’яна. — Нові-новісінькі, щойно вкрадені з-під носа у начпоста.

— А Майло знає, що ти торгуєш запальничками?

— А що йому до того? Хіба він теж ними торгує?

— І давно, — відказав Йоссар’ян. — До того ж не краденими.

— Це ти так гадаєш, — зневажливо пирхнув колишній РПК Зелензим. — До речі, я сплавляю свої по долару за штуку. Скільки править він?

— Долар і один цент.

— І знов йому до мене, що куцому до зайця, — переможно хихикнувши, єхидно кинув колишній РПК Зелензим. — Слухай-но, що він збирається робити з отією єгипетською бавовною? Скільки він її купив?

— Скільки вродило.

— О дає, хай йому біс! — злостиво реготнув колишній РПК Зелензим. — Ну і йолоп! Стривай, адже в Каїрі ви були разом! Чому ти його не зупинив?

— Я? — знизав плечима Йоссар’ян. — Та хіба ж він мене послухає? Усьому виною телетайп, там у них в кожному пристойному ресторані стоїть такий апарат, а Майло зроду не бачив нічого подібного. Ну й поцікавився, що воно за штука, і не встиг метрдотель йому пояснити, як з біржі надійшло повідомлення про єгипетську бавовну. Тут у Майла загорілися очі. «Єгипетська бавовна? — питає.— А по чім зараз іде єгипетська бавовна?» Одне слово, я не зогледівся, як він придбав увесь врожай. І от тепер не знає, куди з ним поткнутися.

— Просто йому бракує уяви. Хай візьме мене в пай, і ми запросто спустимо її на чорному ринку.

— Майло знає чорний ринок не гірше за тебе! Нема там зараз попиту на бавовну!

— Зате є попит на перев’язувальний матеріал! Зокрема, на стерильні тампони. Візьми звичайну зубочистку, накрути на неї клаптик бавовни — от тобі й стерильний тампон! Тож як ти гадаєш, за скільки він мені її віддасть?

— Тобі — ані за які гроші,— відповів Йоссар’ян. — Ти його конкурент, а конкурентів він давить. До того ж зараз він лютий до всіх на світі — за свистуху, яка, мовляв, підірвала репутацію його їдальні… Стривай, ти ж можеш нам допомогти! — вигукнув Йоссар’ян, міцно хапаючи Зелензима за рукав. — У тебе ж під рукою штабний мімеограф! Повертайся мерщій до себе й відстукай нам офіційний наказ, що виліт на Болонью скасовується. Це ж тобі як раз плюнути!

— Можливо, — не без пихи відказав колишній РПК Зелензим і, неквапом вивільнивши руку, скривив губи у зневажливій посмішці.— Та я й не подумаю цього робити!

— Чому?

— А тому, що це не моя справа, ось чому! Кожному своє. Моя справа — продавати оптом запальнички, по змозі з найбільшим зиском, і, якщо вдасться, перекупити у Майла частину його бавовни. А ваша справа — розбомбити склади боєзапасів у Болоньї.

— Але ж мене там уб’ють! — зойкнув Йоссар’ян. — Там нас усіх перекрлошкають!

— Значить, так вам на віку написано, — незворушно відказав колишній РПК Зелензим. — Будь фаталістом, як-от я, друзяко, вмій підкорятися своїй долі,— все одно від