Роберт Льюїс Стівенсон - Чорна стріла

мій, я не чекав вашого приходу, — продовжував він, звертаючись до молодого Шелтона. — Скажіть, будь ласка, хто ви і з чийого прохання ви хочете приєднати свої молитви до наших?

Дік, не знімаючи відлоги, що закривала його обличчя, зробив серу Оліверу знак відійти трохи вбік від лучників. Коли священик відійшов, він сказав:

— Мені не вдасться обдурити вас, сер. Моє життя у ваших руках.

Сер Олівер здригнувся, його щоки побіліли, деякий час він не міг промовити ні слова.

— Річарде, — сказав він, — я не знаю, що привело тебе сюди, але я не сумніваюсь в тому, що ти прийшов з лихими намірами. Та, незважаючи на це, в ім'я наших колишніх дружніх відносин, я не видам тебе. Ти будеш всю ніч сидіти в олтарі поруч зі мною; ти будеш сидіти там доти, поки мілорд Шорбі не повінчається, і всі не повернуться з церкви живими й здоровими додому. І якщо все буде гаразд, якщо ти не задумав нічого поганого, ти підеш звідси, куди захочеш. Але коли ти прийшов сюди, щоб пролити кров, кров ця впаде на твою голову. Амінь!

Священик набожно перехрестився, повернувся і вклонився олтарю. Після цього він сказав кілька слів солдатам і, взявши Діка за руку, провів його в олтар і посадив поруч з собою. Хлопець заради пристойності відразу ж опустився на коліна і, здавалося, поринув у молитву.

Проте думки його не були зосереджені на молитвах, а очі весь час блукали по боках. Він помітив, що троє з солдатів замість того, щоб повернутися в будинок сера Деніела, зручно вмостилися в боковому притворі.

Дік не сумнівався, що вони залишилися тут з наказу сера Олівера. Значить, він вскочив у біду. Тут йому доведеться провести всю ніч серед мерехтливих вогників свічок і примарних тіней і дивитись на бліде обличчя того, кого він вбив. Тут вранці йому доведеться побачити, як його кохану у нього на очах повінчають з іншим. Однак, він оволодів собою і вирішив терпляче чекати.

Розділ IV

У МОНАСТИРСЬКІЙ ЦЕРКВІ

В монастирській церкві міста Шорбі всю ніч молились, співали псалми, час від часу дзвонили дзвони.

По шпигунові Раттеру справляли багаті поминки. Він лежав так, як його поклали: руки схрещені на грудях, очі спрямовані вгору; а недалеко від нього сидів хлопець, що вбив його, і стривожено чекав наближення світанку.

Тільки один раз за цей час сер Олівер нахилився до свого полоненого.

— Річарде, — прошепотів він, — сину мій, якщо ти маєш на думці вчинити мені зло, я хочу запевнити тебе від щирого серця, що ти замишляєш проти невинної людини. Я сам визнаю себе грішним перед небом, але перед тобою я був безгрішний і таким є й зараз.

— Отче мій, — так само тихо відповів Дік, — повірте мені, що нічого проти вас у мене на серці немає; але щодо вашої невинності, то я ніяк не можу забути, як ви тоді незграбно виправдувались.

— Людина може заподіяти зло ненавмисне, — відповів священик. — Вона може діяти наосліп, виконуючи чужу волю і не знати справжніх намірів того, хто їй наказує. Так було й зі мною. Я справді заманив твого батька в пастку, але, хай буде моїм свідком Бог, який зараз бачить нас в цьому святому місці, я не знав, що робив.

— Можливо, — сказав Дік, — однак погляньте, яке дивне павутиння ви сплели: я ваш полонений, але я маю право судити вас, а ви погрожуєте мені смертю і цим намагаєтесь відвернути від себе мій гнів. Мені здається, що коли б ви все своє життя були чесною людиною і добрим священиком, вам не довелось би ні ненавидіти мене, ні боятися. А тепер будемо молитись. Я підкоряюся вам, бо мені нічого іншого не залишається робити, але я не хочу обтяжувати себе вашим товариством.

Священик зітхнув так важко, що майже збудив почуття жалю в серці хлопця, й опустив голову на руки, немов схиляючись під тягарем нещастя. Він більше не співав псалмів; Дік чув тільки, як стукотіли чотки в його пальцях і як він крізь зуби бубонів молитви. Через деякий час крізь кольорові шибки почав пробиватись сірий світанок; мерехтливі вогники свічок стали ледве помітними. З кожною хвилиною в церкві дедалі світлішало. І раптом у вікна з південно-східного боку пробилися рожеві промені сонця й заграли на стінах. Шторм закінчився; важкі хмари висипали сніг і помчали кудись далі а над землею, вкритою білою пеленою снігу, весело пробуджувався новий зимовий день. Заметушилися церковнослужителі; труну віднесли в покійницьку; на плитах зчистили всі плями крові, щоб вони своїм зловісним виглядом не оскверняли шлюбу лорда Шорбі.

Обличчя духовних осіб, які були такі скорботні протягом усієї ночі, повеселішали на честь веселої церемонії, що мала тут відбутися вранці. Наче сповіщаючи про наближення дня, в церкві з'явилися набожні прихожани. Одні з них падали перед гробницями на коліна і молилися, інші чекали своєї черги сповідатися. Завдяки цій метушні, будь-хто міг легко прослизнути в двері повз пильних вартових сера Деніела; і раптом Дік, стомлено оглядаючись навколо себе, зустрівся очима не з ким іншим як, з Уїллом Лоулесом, який все ще був у чернечій рясі.

Бродяга зразу впізнав свого командира, непомітно підморгнув йому і подав знак рукою.

Дік був далекий від того, щоб прощати старому пройдисвітові несвоєчасну пиятику, але не хотів вплутувати його в свою біду і тому зробив Лоулесу знак, щоб він ішов геть звідси.

Здавалося, що Лоулес зрозумів його, бо тієї ж миті щез за колоною. Дік полегшено зітхнув. Який був його жах, коли він відчув, що хтось смикає його за рукав, і, оглянувшись, побачив старого розбійника, який сидів на сусідньому сидінні поруч з ним, роблячи вигляд, що він цілком поринув у молитву.

Раптом сер Олівер підвівся з свого місця і, прослизнувши позаду сидінь, попрямував до солдатів, що стояли в боковому притворі. Якщо так легко було викликати підозру священика, значить, нещастя вже трапилось, і Лоулес теж, як і Дік, полонений в цій церкві.

— Не рухайся, — прошепотів Дік, — ми потрапили у відчайдушне становище, дякуючи, перш за все, твоєму вчорашньому свинству. Побачивши, що я сиджу тут, в цьому незвичайному для мене місці, де не маю ні права, ні бажання знаходитися, якого чорта ти припхався сюди? Невже ти не міг догадатись, що тут відбувається щось недобре, і забратися звідси, геть від небезпеки?

— Ні, — відповів Лоулес. — Я думав, що ви бачилися з Еллісом І сидите тут за його дорученням.

— З