Стівен Кінг - Що впало, те пропало

мене, і я тебе битиму, як упертого віслюка, причому не свого, а взятого напрокат, будеш ти прикутий до керма чи ні. Уторопав?

— Так, — видавив він крізь усе ще стиснуті від болю губи.

— Тебе шукає ФБР за ГБКУ, ти про це знаєш?

Медден довго мовчить, дивлячись на Ляпанця, потім знову вимовляє «так».

— У Каліфорнії тебе шукають за крадіжку «Роллс-Ройса Сілвер Рейт»[54], а в Аризоні — за крадіжку будівельного обладнання на півмільйона доларів, яке ти потім перепродав у Мексиці. Тобі про це відомо?

— На тобі жучок?

— Ні.

Медден вирішує повірити Ходжесу.

— Гаразд. Так. Хоча ці фронтальні навантажувачі та бульдозери я продав собі в збиток. Мене просто кинули.

— Якщо і є людина, яка миттєво розуміє, що її хтось хоче кинути, так це ти.

Ходжес відкриває гаманець. Готівки в ньому майже немає, усього, може, доларів вісімдесят, але Меддену готівка не потрібна; у нього не менше двох дюжин кредитних карток щонайменше шести різних назв. Ходжес дивиться на Меддена з непідробною цікавістю.

— Як ти в них не плутаєшся?

Медден набундючено мовчить.

З тією ж цікавістю Ходжес продовжує:

— Тобі коли-небудь буває соромно?

Продовжуючи дивитися прямо перед собою, Медден каже:

— У старого покидька в Ель Пасо за душею сто п’ятдесят мільйонів доларів. Майже все він заробив, продаючи нікому не потрібні договори на оренду нафтових свердловин. Ну добре, так, я вкрав його літак. Тепер у нього залишилися тільки «Сесна-172»[55] і «Лір-35»[56]. Бідолаха.

Ходжес замислюється. Якби в цього хлопця був моральний компас, він би завжди вказував на південь. Розмови не допоможуть… Та й коли вони допомагали?

Порившись у гаманці, він знаходить документи на купівлю «КінгЕйра»: двісті тисяч виплачені відразу, решта лежать у Першому банку Рено й мають бути виплачені після задовільного перевірочного польоту. На практиці цей папір нічого не вартий — літак куплено на вигадане ім’я, — але Ходжес не завжди практичний і не такий вже старий, щоб рахувати ку[57] і знімати скальпи.

— Ти його закрив або залишив ключі на стійці, щоб вони це зробили в ангарі?

— Залишив на стійці.

— Гаразд. — Ходжес щирим поглядом дивиться на Меддена. — А тепер починається важлива частина нашої невеликої бесіди, Олівере, тож слухай уважно. Мене найняли для того, щоб знайти й повернути цей літак. Усе, крапка. Я не ФБР, я не поліція, навіть не приватний детектив. Але в мене класні джерела, і я знаю, що ти збираєшся купити контрольний пакет акцій двох казино на озері. Одне на острові Гран-бель-кер, друге на Пті-гран-кер. — Він постукав по портфелю ногою. — Я впевнений, що тут документи, і я впевнений, що, якщо ти хочеш залишитися вільною людиною, ці документи ніколи не будуть підписані.

— Хвилинку!

— Стули пащеку. У терміналі Дельта тебе чекає квиток на ім’я Джеймс Меллон. Рейс до Лос-Анджелеса, в один кінець, вилітає за… — Він звірився з годинником. — Приблизно за півтори години, тобі якраз вистачить часу, аби пройти всі перевірки. Сідай на цей літак або ввечері сядеш до в’язниці. Второпав?

— Я не можу…

— Второпав?

Медден — він же Меллон, Мортон, Мейсон, Діллон, Калленом та ще Бог зна хто — зважує на своє становище, вирішує, що вибору немає, й похмуро киває.

— Чудово! Зараз я тебе відстебну, заберу свої кайданки й вийду з твоєї машини. Якщо, поки я це робитиму, ти хоча б раз смикнешся, я тобі зроблю дуже боляче. Із цим все зрозуміло?

— Так.

— Ключі від машини лежать у траві. Великий жовтий брелок «Герц» — знайдеш. А зараз: обидві руки на кермо. На десять і на два, як тато вчив.

Медден кладе обидві руки на кермо. Ходжес розстібає кайданки, опускає їх до своєї лівої кишені й виходить з «Навігатора». Медден не ворушиться.

— Ну, вдалого тобі дня, — говорить Ходжес і зачиняє дверцята.

7

Він сідає у свій «Пріус», від’їжджає до кінця парковки «Зейн Авіейшн», зупиняється й спостерігає, як Медден піднімає ключі з трави. Коли Медден проїжджає повз, махає йому рукою. Медден у відповідь не махає, що аж ніяк не розбиває серце Ходжеса. Він слідує за «Навігатором» під’їзною дорогою до аеропорту, не впритул, але й не дуже відстаючи. Коли Медден повертає в бік головних терміналів, Ходжес блимає йому фарами на прощання.

Через півмилі він в’їжджає на стоянку компанії «Мідвест ейрмотів» і дзвонить Піту Гантлі, своєму старому напарнику. У трубці лунає ввічливе «Привіт, Біллі, як справи», але нічого такого, що можна було б назвати проявом почуттів. Після того, як Ходжес пішов своєю дорогою у справі так званого Мерседес-Кілера (що ледь не призвело до серйозних проблем із законом), їхні з Пітом стосунки вкрилися легкою кригою. Можливо, сьогоднішні новини цей лід трохи розтоплять. Зрозуміло, він не відчуває жодних докорів сумління від того, що надурив тупака, який зараз прямує до терміналу «Дельта». Якщо в цьому світі і є хлопець, який заслуговує на повну ложку власних ліків, то це Олівер Медден.

— Чи не бажаєш підсмажити винятково жирну індичку, Піте?

— Наскільки жирну? — Усе ще з прохолодою, але вже із зацікавленістю.

— З десяти найбільш розшукуваних ФБР, це як, достатньо жирно? Він зараз у «Дельта», оформляється на рейс один дев’ятнадцять до Лос-Анджелеса як Джеймс Меллон, але його справжнє ім’я — Олівер Медден. Він захапав купу грошей у федералів п’ять років тому, коли був Олівером Мейсоном, а ти знаєш, як дядечко Сем не любить, коли в нього підрізають кишені. — Він додає ще кілька яскравих штрихів до резюме Меддена.

— Звідки ти знаєш, що він зараз у «Дельта»?

— Я сам купив йому квиток. Зараз я їду з аеропорту. Заїжджав тільки, аби повернути літак, за який він заплатив підробленим чеком. Холлі подзвонить до «Зейн Авіейшн» і все розповість їм докладно. Вона обожнює цю частину роботи.

Довге мовчання. Потім:

— Біллі, ти взагалі коли-небудь збираєшся у відставку?

Чути таке досить прикро.

— Міг би подякувати. Не луснув би.

Піт зітхає.

— Я подзвоню охороні аеропорту, потім сам приїду. — Пауза. Далі: — Дякую, Керміте.

Ходжес усміхається. Це не бозна-що, але може покласти початок відновленню того, що було якщо не зруйновано, то добряче зіпсовано.

— Дякуй Холлі, це вона його вистежила. Вона все ще сахається незнайомих людей, але, коли працює за комп’ютером, це справжній убивця.

— Обов’язково подякую.

— Передай привіт Іззі. — Ізабель Джейнс стала напарницею Піта після того, як Ходжес відійшов від справ. Це вибухонебезпечна рудоволоса бестія, до того ж розумна. Ходжесу раптом спадає на думку, і це його майже шокує,