Дмитро Білий - Козацький оберіг

гострих клинків. У правій руці козак тримав великий шкіряний капшук. Утомлений кінь був весь змилений.

Як тільки Жила в’їхав на подвір’я, він торкнув повіддя, і слухняний кінь зупинився. Козак повільно підняв голову. Недобрий вогонь блимнув у його очах і тут же згас. Обличчя його знов стало безжурним, він широко посміхнувся, розвівши руки. Жила потрусив капшуком, у якому дзенькнули монети.

— Вітаю тебе, Великий Чалма-бек! — сказав козак. — Не щастить щось мені у твоїх володіннях — ні загинути не можу, ні втекти. Ні стріли твоїх нукерів мене не беруть, ні ножі твоїх псів-убивць. Тому вирішив я тобі віддячити за всі твої милості до мене.

Із цими словами козак жбурнув капшук з грошима під ноги Чалмі-беку. Шкіряний капшук тріснув, і з нього випало декілька золотих монет. Данькові здалося, що Жила збожеволів.

— Оце тобі викуп за мою смерть, — сказав Жила, — тільки, прошу, влаштуй собі з моєї смерті розвагу.

Чалма-бек зареготав:

— І яку ж смерть ти собі хочеш, божевільний козаче?

Жила посміхнувся страшною посмішкою:

— Нагодуй мною своїх крокодилів, бо вони без козацького м’яса зовсім охляли.

— Добре, надам тобі таку честь, — сказав Чалма-бек.

Стражник, який вже підніс дівчинку до басейну, відпустив її. Орися побігла до Данька. Нукери, які тримали кобзаря й Данька, заховали свої ятагани і з цікавістю дивилися на козака.

Жила легко зістрибнув з коня, потріпав його по холці, подивився на небо, дихнув на повні груди, вбираючи вечірнє повітря, і поклонився Данькові й Буднику:

— Прощавайте, братчики! Недовго я у вашому товаристві побув, але багато чому навчили ви мене. Отож не згадуйте мене лихом.

Козак розвернувся й підійшов до басейну, присів перед ним і простягнув руку до чорної води, у якій ворушилися довгі зелені потвори.

— Ну де ж ви, рибоньки мої, поховалися? — ласкавим голосом промовив Жила. — Виходьте швидше, сам підхорунжий Жила до вас на вечерю зібрався.

Над водою з’явилася огидна довга паща. Круглі очі хижо дивилися на козака.

Жила застиг, опустивши голову. Раптом блискавичним рухом крокодил вихопився з води. Гострі зуби клацнули біля самої голови козака, який ледь встиг відскочити назад. Крокодил тяжко перевалився через край басейну. Його довгий, покритий ряскою тулуб завмер. Крокодил повільно повів головою, вишукуючи свою здобич. Козак, посміхаючись, стояв навпроти нього. Один зі стражників підійшов ззаду до Жили й підштовхнув його гострим наконечником списа до крокодила. З басейну повільно став вибиратися другий крокодил, розбризкуючи навколо себе мул та зелену ряску.

Жила мимоволі ступив назустріч крокодилові, і той, відчувши, що здобич сама йде до нього, широко розкрив пащу із довгими білими іклами та кинувся на козака.

Данько не витримав і крикнув від жаху, на мить заплющивши очі. Коли він наважився їх знову відкрити, то побачив, що козак стоїть у самій пащі крокодила. Однією ногою Жила притискав до землі нижню щелепу потвори, а двома руками впирався щосили у верхню, не даючи тому зімкнути щелепи. З однієї долоні, пронизаної наскрізь крокодилячим іклом, по руці козака струменіли цівки крові, але він, здавалося, не помічав цього. Жили його від страшного напруження надулись і чітко виступали, пульсуючи на шиї та м’язах рук, обличчя почервоніло. Здавалося — ось-ось, і крокодил зможе зімкнути пащу у смертельній хватці. Але козак, захрипівши, із хрустом задер щелепу крокодила, так, що той забив хвостом, на мить підкорившись цьому відчайдушному напору. Але було видно, що довго так козак протриматися не зможе. Усі навколо завмерли, пройняті перебігом цієї шаленої боротьби.

Данько розгублено озирнувся навколо — поруч з ним стояв кобзар зі сполотнілим обличчям, стискуючи пальцями свій ціпок. Рятівна думка блискавкою пронизала Данька, він одним стрибком підскочив до Будника, вихопив з його рук ціпок і кинув до Жили. Козак на долю секунди відірвав одну руку, якою впирався в пащу крокодила, підхопив ціпок і миттєво встромив його між розчепіреними щелепами потвори. І це він зробив вчасно, бо другий крокодил вже підповзав, швидко перебираючи товстими лапами, до нього. Козак вискочив із пащі. Крокодил із ціпком між щелепами закрутився по землі. Його довгий хвіст із гостроверхим гребенем здіймав клуби пилу.

Захеканий Жила не встиг ухилитися від страшного удару хвостом по ногах і покотився по землі.

Чалма-бек устав зі свого місця й повільно підняв кулак з відставленим донизу великим пальцем у жесті, що ще за римських часів означав смертельний вирок. Один з охоронців підняв спис, готуючись пронизати козака.

Раптом Жила закричав і щосили пожбурнув свій тяжкий молот, який весь час тримав біля себе, у Бека. Молот вдарив Чалмі в плече, і той почав падати, впустивши Печать Зберігачів.

— Убийте їх всіх! — захрипів він і впав навзнак. Як тільки впав Чалма-бек на землю, кайдани легко зіскочили з рук і ніг майстра.

Нукери зі списами і ятаганами кинулися на полонених.

Майстер Богдан одним стрибком підскочив до Чалми-бека, підхопив свій молот і кількома ударами звалив на землю двох охоронців. Молот зі свистом креслив навколо нього якесь зачароване коло і трощив кожного, хто намагався сунутися за його межі.

Сліпий кобзар стояв нерухомо. Нукер, що стояв біля нього, схопив Будника за плече й заніс над головою кобзаря ятаган для смертельного удару. Але кобзар миттю схопив його за руку і, крутнувшись навколо себе, примусив ворога покотитися під ноги іншим нападникам. Декілька нукерів, виставивши списи перед собою, кинулися на кобзаря. Той застиг, схиливши голову, і опустив донизу руки, напруживши долоні. Тепер він нагадував великого лелеку з опущеними крилами. Але не встиг один з нападників штиркнути його списом, як кобзар перехопив держак біля самого наконечника й одним ударом ноги збив того на землю. Спис в руках сліпого кобзаря перетворився на блискавку, що почала креслити навколо Будника дивовижні фігури, вибиваючи зброю з рук стражників. Через мить кілька нукерів валялися біля ніг старого. Град блискавок зі спису умить розсіяв ворогів.

Козак Жила підхопився з землі. Почувся хруст — крокодилові вдалося нарешті розтрощити могутніми щелепами ціпок у пащі, і він оскаженіло кинувся на… охоронців, які бігли до Жили. Козак втомлено сів на землю — крокодили люто рвали людоловів, трощачи їхні кістки своїми страшними пащами. Ті намагалися відбитися від потвор списами. Але, не в силах подолати лютих тварин, охоронці почали кидати свою зброю й розбігатися. Козак Жила скочив, схопив із землі кинуту одним з нукерів криву шаблю, перескочив через крокодила й кинувся на допомогу своїм братчикам.

Данько широко розкритими очима дивився на весь цей блискавичний бій. Орися тремтіла, заплющивши очі від страху. Нарешті Данько