Григорій Іванович Лешченко - Ухилянт у Канаді, Григорій Іванович Лешченко

відчувають роботодавці. Деякі українці, як і зять, вважають нижче своєї гідності працювати руками й від того мають зайвий головний біль. Зять не хоче працювати, тому і затіває конфлікти з босами, щоб ті швидше його вигнали. Пиляє гілку, на якій сидить, і спалює мости за собою. Знайомі знаходять йому нову роботу, на якій усе повторюється. Але часто у зятя там не виходить, там лінь, там непоборні обставини.

Найчастіше зять стикається з канадською звичкою звільнення в один день і завжди до такого виявляється не готовим. Та мало хто зі звільнених і готовий до такого. Аби не заощадження і не банківські кредитні картки, то не знаю, як би й жила після такого моя родина в Канаді! З роботодавцями потрібно бути пильними. Дуже ввічливі. Через страх, що подасте на них в суд змушені бути підлими. Ніколи не скажуть у вічі, що про вас думають чи що їм у вас не подобається. Посміхатимуться, говоритимуть, що все окей. Коли продумують усю процедуру вашого звільнення і поставлять вас перед фактом і ви вимагатимете пояснень, то лякатимуть, що викличуть поліцію й ввічливо проведуть до дверей. Як тільки роботодавці відчувають, що зять хоче звільнитися, то власники бізнесу починають не щодня викликати чоловіка моєї доньки на роботу, ображаються, іноді навіть припиняють вітатися, коли допрацьовує останні дні. Можуть і не просити попрацювати ще тиждень, а звільняють одним днем, щоб і в цей день зрізати години та заплатити менше і помститися. Але все це роботодавці намагаються робити з милими доброзичливими посмішками, які іноді схожі на те, як злі вовки показують зуби.

Часто друзі підшукують зятю непоганий заробіток, але через небажання працювати, конфліктність і токсичність примудряється швидко звідти вилетіти. Зять і радий би повернутися на колишню роботу, але не може, та й соромно: завжди плює в колодязь, з якого п'є. Коли звільняється, влаштовує прощальні гастролі. По – дитячому конфліктує, насміхається, вихваляється. Мовляв, знайшов місце набагато краще, а колеги нехай горбатяться на такій поганій роботі і майже задарма. Не стримується й принижує колег, а таке не забувають. Зять не може не спалити за собою мости. Ще не встиг освоїтися на новій роботі, а вже пиляє гілку, на якій сидить! Часто після вилаяної роботи, доводиться працювати за менші гроші і набагато важче. Дивуюся, як життя нічому не вчить зятя. Наступає на одні і ті самі граблі!

За освітою зять інженер, але тричі лагодив колеса дитячої колиски, але вони так і не крутяться. Намагався щось зробити з ручкою на дверях своєї кімнати. Плюнув та так і живе з діркою у дверях, які відкриває пальцем. Кому потрібен такий інженер? Як же він працював майстром по ремонту? Я в дитинстві не дуже вірив рідному дядьку з Севастополя, коли він насміхався над сусідом – інженером з вищою освітою, який приносить йому ремонтувати примітивні радянські побутові прилади – праску, ліхтарик. Тепер я живу в одному будинку з інженером – електриком з дипломом столичного політеху, який не може чи не хоче замінити лампочку на веранді. Нині має роботу з неповною зайнятістю, коли по кілька робочих днів доводиться сидіти вдома і чекати виклику від роботодавця. Не лише роботодавці, а й колеги бачать в очах зятя гидливість до чорної роботи. У канадців немає упередженого відношення до фізичної праці, як в Україні ще з радянських часів:

-Гарно вчись у школі, бо станеш двірником або будеш бикам хвости крутити.

Зять всім підряд розповідає, який він благородний, бо привів на своє робоче місце в компанію ухилянта з Харкова. Контрабандисти переводили ухилянта через державний кордон полями. В Торонто чоловіку довелося ночами працював на тяжких роботах. У компанії ніхто особливо не напружується. Всі тримаються за нормальну роботу, як воша кожуха. Щороку хазяїн ще й збільшує погодинну оплату на 2 долари. Зять ухитрився посваритися з хазяїном і кинув роботу зі службовим авто та 30 доларами за годину чистими після сплати податків.

Випадковий знайомий українець, який перебивається випадковими заробітками, схопився за цю розповідь зятя і щодня йому телефонує та пише повідомлення. Ніяк бідний не дочекається, коли вже чоловіку моєї дружини набридне й нинішня робота в будівельників та він віддасть своє місце першому зустрічному. Та іммігранти можуть натовпом ходити за зятем в очікуванні коли ж можна буде влаштуватися на його місце! З роботою в Канаді краще не стає!

Зять брехав, начебто, отримує 25 доларів за годину, бо соромився зізнатися, що хазяїн платив лише 18 доларів. Такі зарплати отримують на найпримітивніших роботах іммігранти без знання мови та навичок. Роботу з такою зарплатою неважко знайти й біля дому та ходити на роботу пішки, коли запитати й на авто об’їхати промислову зону та гаражі з неофіційними виробництвами. Але такі пошуки нижче за гідність зятя. Поки що йому роботу підшукують друзі. Зять їздив на роботу за 100 кілометрів, щоб ми не дізналися про заробітки. Взимку щодня витрачав 3 години на проїзд, за місяць доводилося витрачати на пальне 600 доларів. Різницю в 7 доларів за кожну годину додавав з маминих грошей.

Може зятю варто подумати про ще й другу роботу та якийсь додатковий заробіток? Багато канадців працюють на кількох роботах. Робота підсобника у деяких підприємців не така вже й важка. Після роботи, як і майже на кожні вихідні, зять їде на виснажливі тренування до спортивного залу, а в обідню перерву на роботі розповідає, що ходить на турнік і підтягується 100 разів, всіх дивуючи. Певне, перебільшує, але такі розповіді не дуже підтверджують його слова про виснажливу працю. Морально зятю набагато важче працювати, ніж фізично. В Україні ще з радянських часів якось так повелось: багато чорноробів відчувають, що вони щось з себе представляють, велику повагу до себе від колективу, в якому працюють, шану за працю та навіть отримують задоволення від роботи, а то й гордяться своїм робочим місцем. В Канаді такого немає.

Зять мріє, що було б непогано стати поліціянтом у Канаді. Канадські поліціянти нагадують українських. Можливо серед них чимало українців чи їх нащадків? Зять орендував будинок біля швидкісної траси з США до Торонто. Це «дорога життя», найбільш завантажена траса, по якій із США у Канаду і з Канади в США доставляються товари на мільярди доларів. Багато фур і вантажівок. Нескінченні колони авто рухаються зі швидкістю до 120 кілометрів. Я так і не зрозумів з яких міркувань, але біля будинку, який винаймали діти, при з’їзді зі швидкісної траси