Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Так день пройшов за справою та розмовами. Про щось дійсно важливе поговорити не довелося, але цілий перелік пліток зібрати довелося та скласти доволі невтішну картину.

Вони пхалися до зміїного кодла, де із захисту в них буде лише два лиси та один сторож. Їх персональний сторож. І зміїним воно було в прямому сенсі чого слова. І цей момент ледь не змусив від несподіванки всадити собі спицю в руку. Втім з поясненнями довелося зачекати ще два дні, перш ніж вони з Симоною опинилися наодинці. Вірніше на вулиці, одягнені в теплий одяг, замотані в хустки так, що визначити де хто можна було лише приблизно. Хіба якщо орієнтуватися за зростом, Зоряна була трохи вища. Шмигнувши носом, вона роззирнулася.

В дорогу збиралися невеликою групою. Сам Северин, Волелюб, Любомир та ще декілька вовків. Саме вовків, здоровенних сірих звірюк, від яких Зоря намагалася тримати якомога далі.

До останньої бесіди між ними дівчат не запросили, що цілком влаштовувало Зорю. Допоки чоловіки тихо перемовлялись, вона знайшла хвилинку, щоб смикнути подругу за рукав.

– Так, коли я мала дізнатися, що один придурок і його брат гад не тільки по суті, але й по крові? І мама в них гадюка не лише у відношенні до майбутньої невістки буде, а й взагалі… Напівзмія!

Здивовано блимнувши очима, Симона тихо ойкнула.

– Ну ти ж сказала, що ми пізніше поговоримо, ось й не було часу… Так, в них мати нагайна. І в них ще два брати є. Вони також близнюки, напівзмії. Та вони геть неприємні особистості. Та не переживай, з ними ми не зустрінемося навіть, Ларис та Айяр по те подбають.

З кожним словом подруги брови Зорі піднімалися все вище. Тобто вона не так вже й помилялася, її ще ждуть неймовірні відкриття, знайомства і все те, чим вона зазвичай катувала своїх персонажів. Здається, Всесвіт вирішив відігратися на ній за всі сюжетні повороти.

Не витримавши, Зоря тихо застогнала. Принаймні хотіла тихо, але вийшло несподівано голосно і розпачливо, ще і якраз в ту мить, коли до них вирішив наблизитися Северин.

– Все в порядку?

– Ні! – машинально озвалася Зоря та в ту ж хвилину махнула руками. – Так! Вибачте, це захоплення в мене таке.

Враховуючи сумнів, який відобразився в погляді чоловіка, він був би радим ніколи не дізнатися, як в неї може виглядати розчарування з таким захопленням. Втім Северин лише повільно кивнув.

– До Яргори доберемося верхи. Трохи більше як тиждень дороги. Для вас підібрали найспокійніших коней. Ви ж можете їздити верхи?

Останнє питання, вочевидь, тільки зараз прийшло на думку чоловікові. Його погляд одразу ковзнув з Симони, котра впевнено кивнула на Зорю. Та кивати не спішила. Замислено потерши кінчик носа, вона трохи зсунула вниз шарф.

– Ну теоретично можу…

– А практично? – уточнив Северин, з погляду якого було зрозуміло, що він вже не особливо на це сподівається.

– А практично один раз кінь мене возив. І санки возили. І результат був один.

– Ти що і там щось зламала? – зблідла Симона.

– Не собі… Та інструктор після того, як зняв гіпс більше мене до кінного клубу не пустив, – зітхнула Зоря.

Це насправді було дуже прикро, адже вона тоді так загорілася ідеєю стати відважною амазонкою та навчитися їздити верхи, стріляти з лука і взагалі скуштувати все, що вона звалила на свою героїню. Ото треба було обережніше бажати!

– Зрозуміло, – тільки й кивнув Северин. – Поїдете зі мною.

– Ем… Дякую, – трохи навіть зніяковіла Зоря.

Нав’язалися чоловіку, покусали його, ще й половину сідла відбирають. Так, здається вона все ж зможе стати щастям для якогось чоловіка. Щастям, коли вона нарешті піде з його життя.