Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

На це чарівниця не відповіла, навіть голови не підняла, хоча й так Северин прекрасно бачив, як спалахнули її щоки. Певно він перетиснув, треба було стриматися, але в нього була важка ніч, його чекав важкий день та важкий час.

Витримавши паузу, він все ж зітхнув та повільно розстебнув кожух, щоб дістати з внутрішньої кишені капшук з чорного оксамиту з плетеним червоним шнурком, котрий затягував його горловину. Дістав та простягнув до дівчини.

– Та все ж я мав затриматися. Ви мої гості та я відповідаю за вас. То моя помилка, тому передайте це своїй подрузі.

Трохи здивовано блимнувши очима, дівчина обережно взяла капшук. До Северина очей вона так і не підняла, лише обережно кивнула.

– Я… Дякую вам і вибачте.

Вона хотіла сказати щось ще, але Северин вже не звернув на це уваги. Коли до тебе йдуть звичайним кроком це може й не привернути уваги. Коли махають рукою – приверне, але коли до тебе біжать та на ходу махають рукою – це привід занепокоїтися.

Марко прожогом вилетів з-за хати. На повороті хлопця ледь не занесло, та це його не зупинило, навпаки. Побачивши Северина, він підстрибнув та замахав руками так, наче вирішив поплавати в повітрі.

– Там… Таке!.. – намагаючись відсапатися, хлопець махнув рукою кудись назад.

– Що?

Напружившись, Северин ледь стримав бажання струсити хлопця. Втім той глибоко вдихнув, кашлянув та все ж заговорив.

– Песиголовці зникли!

– Втекли? – ледь не вилаявшись, Северин швидко озирнувся на чарівницю.

Та у відповідь тямуще кивнула та швидко розвернулася до будинку Тереси. Якщо вони втекли, то чарівниця, яка ще не встигла відновитися буде мало чим корисна, радше навпаки стане проблемою, котру ще треба захищати.

– Пане, вони не втекли, вони просто перетворилися на попіл! І тіла, і ті, що в підвалі були! – на одному диханні випалив хлопець.

Цього разу Северин нічого не казав та не питав. Різко повернувши голову до хлопця він повільно нахмурився. Якби його раптом з-за хати гепнула по маківці лопатою зубаста знайда він і того здивувався б менше ніж після цих слів.

Не втрачаючи часу задарма, Северин буквально зірвався з місця, щоб швидким кроком поспішити до клятого підвалу. Там його вже чекав похмурий Волелюб. Помітивши вихованця чоловік скривився.

– Ось чому вони й полізли так безстрашно. Смертники. Ми нічого не зможемо довести без тіл та полонених.

Зупинившись на біля підвалу, Северин присів навпочіпки біля купок сірого попелу на місці тіл песиголовців, котрих тут склали. Купки опали на сніг у формі тіл та змішалися з крижаним порохом. Вони не згоріли активованою печаттю, тут магія була складнішою, але цього говорити Северин не став.

Бо тоді треба було додати ще й те, що розуміли всі. У песиголовців немає настільки вмілих чаклунів. Навіть якби їх тому навчали, не вистачило б сил, магічний резерв цієї раси мізерний. А отже чуття Северина не підвело.

У них були могутні покровителі.

Що щось трапилося Зоря зрозуміла ще коли прокинулася під тихе бурмотіння. Виявилося, що проспала вона ледь не до обіду, а бурмотіли Симона з Марком. При чому якийсь час тон бурмотіння виглядав так, наче хлопець докоряв дівчину, що відразу пробудило Зоряну. Втім коли вона різко сила та насторожено поцікавилася, куди встигла влізти подруга, та лише трохи зніяковіла та знизала плечима. Що дивно, Марко також її підтримав та трохи хитро посміхнувся перед там як побажати їй гарного дня та вийти з хати. Ось тільки після цього Зоря отримала підтвердження своїх підозр, та ще і яке!

Виявляється та коза встигла щось не поділити з самим паном Северином! Принаймні червоні щоки та опущений погляд подруги, коли вона подала їй кулон, викликав певні тривожні думки та висновки.

– Ти його вбила та тепер боїшся, що спочатку знайдуть його тіло в заметі, а потім й тебе по сліда? – приречено поцікавилася вона нарешті.

У відповідь подруга лише обурено скинула голову.

– Зоря! Я на відміну від тебе руку, котра рятує не кусаю! Ой, вибач, – знітившись, дівчина чомусь винувато опустила погляд, чим ще більше здивувала подругу.

– Симоно?

Стиснувши губи, дівчина на мить завмерла, перш ніж розвернутися до неї та обхопити долоні Зорі. При чому так різко, що вона ледь не висмикнула руки з несподіванки.

– Зірочко, пробач мені! Я дійсно мала тобі розповісти хоч щось, бути якоюсь уважнішою. Ти постраждала через мене. Пробач!

Говорила подруга дуже швидко та декілька разів запнулася, перш ніж Зоря все ж висмикнула руки, щоб підняти їх, жестом вимагаючи зупинитися.

– Та-а-ак, отже цей вовк щось тобі сказав, – повільно промовила дівчина та спохмурніла.

Втім розізлитися вона не встигла, Симона у відповідь швидко замотала головою та зробила машинальний жест зі спробою перехопити її руки, але швидко взяла в руки вже себе.

– Він діло мені сказав. Тому вибач і я тепер тобі все-все розкажу. Все, що знаю! І почнемо з…

З чого хотіла почати Симона Зоря змушена була тоді залишити для себе здогадкою. Вхідні двері до сіней тихо рипнули, змусивши дівчину швидко закривши їй рот долонею.

– Тихо! Не тут.

Не те щоб вона не довіряла Тересі, та все ж віддавала перевагу здоровим сумнівам. Можливо те, що вона прибула сюди з іншого світу було не такою вже важливою деталлю, але Зоря воліла мовчати про те. Нехай вона буде чужинкою з глухих місці, а не чуддю з далекого світу. Ще з часів іспанської інквізиції стало достеменно відомо, що страх змушує людей шукати винного та зриватися на ньому.

Може тут і було по-іншому, але перевіряти це на власній шкірі не хотілося. Саме тому, як би сильно не хотілося прояснити декілька питань, Зоря все ж відклала це на потім.

Втім «потім» вся ніяк не наставало. Весь день довелося провести в будинку і щоб зайняти чимось руки, Зоря випросила в Тереси спиці та нитки. Та трохи здивувалася, але запрошене видала доволі швидко, тільки чомусь трохи капосно посміхнулася, але Зоря на те уваги не звернула. Шерстяні нитки виявилися напрочуд м’якими та під спритними пальцями дівчини почали ряд за рядом сплітатися у візерунок для шарфа.