Морок Елл - Опера, Морок Елл

Частина вісімнадцята. Лікарня

- Висадіть мене біля лікарні, - Налі схилилася над кріслом пілота.

Рен’єр подивився на неї, потім демонстративно глянув вниз, запитав:

-Ти усвідомлюєш яке там пекло?

- Там моя мама. Тай рятує свою сім’ю, я свою, - відповіла дівчина.

Рен’єр підняв бойовий гравітав вгору. Тримав його на безпечній висоті. Внизу планетарна столиця палала й заливалася кров’ю. Маленький дрон розвідник висів над центром, передавав на монітор зображення.

Тірту будували барикади намагаючись зупинити лафі. Та ті викликали військових, чи розбивали ті нагромадження старих речей своїми гравітаційними машинами. Лафі передусім нищили техніку, вдиралися до будинків різали цілі сім’ї.

Деякі машини лафі могли літати вище дозволених шести метрів. У тірту гравітави було заблоковано.

Армія складалася виключно з лафі, тірту давно перестали думати про такі речі як безпека. Адже лафі зайнялися цим питанням.

Тірту позбавлені зброї законом тепер відстрілювалися старими декоративними лазерами, спортивною зброєю, витягали фамільні мечі. Лафі зминали корінне населення наче ті були беззахисними дітьми.

- Ви можете щось із тим зробити, у вас бойовий гравітав! – запитала Налі.

- На жаль, щоб прилетіти на вашу прекрасну планету, я мусив взяти цивільну машину Тая, вона лише виглядає як бойова, жодної зброї на ній немає.

- На що ви розраховували. – запитав Бак.

- На дані розвідки, які вказували що погром почнеться завтра. Галактична армія прибуде за п’ять годин, - відповів генерал космічного патруля.

- А що б вам, трясця! Гівно гівняне, - лаявся Бак, - Хоч якась зброя є?

Тай обійняв батьків всадовив їх у сидіння допоміг пристебнутися. Балерини сіли під стінкою на палубі у кутку, їм так здавалося безпечно, дівчата про щось сперечалися. Сварилися з Валою, яка наполягала на своєму.

Тай відкрутив одну з пластин палуби, буркотів:

- Маю надію Рен’єре, що ти не займався ремонтом моєї машини.

Бак сів у крісло. Налі сиділа у кріслі штурмана, Розгублена, думала про подальші кроки. Адже коли внизу йде така різанина бездумно туди кидатися смертельно.

- То куди летіти тату? – запитав Рен’єр озираючись, - Що ти шукаєш?

- Мій старий браслет, тадо (наручний автомат) і свою стару форму. Я їх склав сюди, ось, - Тай дістав велику пластикову коробку з виглядом наче знайшов скарб.

- Ти притягнув сюди Джарека? – здивувався Рен’єр.

- Я навіть не вмію користуватися громадським космічним транспортом. Звичайно я прилетів на ньому. Але він після консервації й також роззброєний ми тільки двигун поновили з ним.

- Якщо космодром роздовбають і армія не прилетить, матимемо транспорт, - розсміявся Рен’єр.

- Ти збираєшся туди? – запитав Бак.

Налі почула, зірвалася зі свого місця, повторила запитання напарника:

- Ти збираєшся вниз? Шукати Алі?

- Так, - відповів Тай, він швидко перевдягнувся. Спостерігаючи за ним дівчата з балету припинили сперечатися. Одна вигукнула що він найкращий. Тай їй усміхнувся.

- Де ти плануєш висадку? – запитав Бак.

- Я хочу знайти Дака, то ж на дах лікарні, - відповів ла Грандж, закріплюючи на ліву руку дивний браслет із чорного металу, а на праву наруч тадо.

- А ще така зброя є? – усміхнувся Бак.

- Ти хочеш зі мною? Чому? – усміхнувся Тай.

- Я хочу з тобою, - рішуче мовила Налі, - І мені зброю. Але не таку бо я не знаю як з такої стріляти.

- Е ні. Я вас не потягну. Скажіть що ви там хочете, - заперечив Тай.

- Моя мама там внизу, була сьогодні вихідна. Трясця чекала мене, казала приготує щось смачне, - Налі ледь трималася щоб не заплакати.

Тай хотів відмовити та зустрівся поглядом із Муном і Бертраном, Запитав у Рен’єра:

- Малий! Маєш броніки?

- Три штуки у аварійному блокові, - відповів генерал космічного патруля.

- А зброю?

- Два лазерних пістоля під пультом.

- Зброю заберемо у погромників, там ціла армія, як ви кажете – трясця, на вулицях. Божевілля. Малий ти зв’язався із Старим?

- Думаєш звідси то так легко, щось блокує сигнал, потрібно щоб ти посилив. Сядь за пульт я поки видам добровольцям броніки й пукавки.

Тай сів за пульт. Швидко згадав як керувати планетарною технікою. Він добре знав місто, почав потроху знижуватись, мимо пролетіла ракета, Тай увімкнув посилене силове поле й заховав гравітав за маскувальною голограмою. Процідив:

- Діти, діти… Сто років у патрулі, про безпеку не думає, зараз би довбонуло.

Мун сів у сусіднє крісло запитав з усмішкою:

- Проблеми батьків і дітей?

- Я ще не сказав йому, що думаю про його родинні завороти. Це ж треба додуматися віддати мене тобі на всиновлення, - Тай засміявся.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍